Моя донька 6 років зі мною не розмовляє, не цікавиться моїми справами взагалі. А мені 60 років, всяке може бути. Родичі стали на бік доньки, кажуть, я сама в усьому винна. Але я так не вважаю, просто мама без грошей доньці стала непотрібною

Життєві історії

Мені 60 років і я дожилася до того, що рідна донька зі мною не розмовляє. Днями зустріла я Тетяну в магазині, я їй: «Таня, привіт, як ти?». А вона мовчки розвернулася і пішла від мене в іншу сторону. Рідна дочка! Я з приятелькою була, так незручно! Як так можна з матір’ю, просто не уявляю.

Тетяні тридцять чотири роки, і ми з нею років шість уже не спілкуємося, з того самого дня, як вона взяла кредит на однокімнатну квартиру в новобудові на околиці міста. Донька завжди мріяла про власне житло, а коли зрозуміла, що я допомагати їй в цьому питанні не буду, образилася і перестала зі мною спілкуватися.

Заміж донька так і не вийшла, для того, щоб оплачувати кредит, вона була змушена працювати понаднормово, на кількох роботах одночасно – тут на особисте життя часу не вистачає.

Я бачу, що цей кредит дається доньці непросто: працює вона без вихідних і відпусток, при цьому економить на всьому: ніде особливо не буває, одяг і взуття носить роками, харчується супами і кашами, в перукарню не ходить, збираючи довге світле волосся в пучок – добре, що вік поки дозволяє це робити без особливого збитку для зовнішнього вигляду.

Колись Таня мріяла про велику родину, але зараз розуміє: навіть якщо раптом станеться диво, і поряд з’явиться хороший чоловік, народити нехай хоч одну дитину і випасти з робочого графіка навіть ненадовго вона собі дозволити не зможе.

Оскільки я з донькою не спілкуюся, то про всі ці тонкощі мені розповідає племінниця – двоюрідна сестра Тані, з якою та з дитинства в хороших відносинах. Родичі явно засуджують мене за те, що я не хочу допомогти дочці.

Десять років тому ми з сестрою отримали у спадок велику батьківську трикімнатну квартиру, продали її, і на ці гроші кожна з нас купила собі по гарній квартирі. Моя старша сестра пустила туди дочку, а я вирішила розпорядитися по-іншому: здаю свою квартиру і гроші забираю собі. Тому що на пенсію важко зараз прожити.

У моєї старшої сестри чоловік є, у нього пенсія велика. Ну і взагалі, на дві пенсії жити куди простіше, ніж на одну! Працювати я не можу, та мене і не беруть нікуди, а вижити чисто на пенсію – нереально! І сподіватися мені нема на кого. Дочка он як відноситься – задерла ніс і пішла! Спробуй у такий попроси що-небудь…

Сестрі, простіше – у неї, крім чоловіка, хороший зять, який ніколи не відмовить. І на машині підвезе, куди треба, і зустріне, і допоможе. На мою Таню ж в плані допомоги де сядеш, там і злізеш. У неї ні машини, ні грошей, ні часу. Та й відносини у нас не ті, щоб чогось від неї чекати…

Але ж я її ростила! З усіх сил старалася, щоб у неї все було не гірше, ніж у інших. Освіту дала… Єдине, в чому відмовила – так це у проханні віддати квартиру. Так і сказала – це, мовляв, моя страховка на старість. Ти молода, заробляй сама!

Власне, після цієї розмови у нас і почався розлад. Тетяна дуже образилася, з’їхала від мене в знімну кімнату і припинила будь-яке спілкування зі мною. Її ніхто не виганяв. Вона сама так вирішила.

Через якийсь час племінниця розповіла, що Таня взяла квартиру в кредит, всі новини про дочку я тепер дізнаюся таким чином. Виходить, мама без грошей і не потрібна! Як донька зрозуміла, що з мене поживитися нічим, так і все! Не цікавиться навіть, чи жива я, як зі мною, що…

Якщо щось трапиться – родичі їй дадуть знати, ось так! Виросла донечка. Добре, що розуму у мене вистачило хоч квартиру собі залишити. Зараз би сиділа без дочки і без квартири, на одній мізерній пенсії.

Оцените статью
Добавить комментарий