Місила паску, колись, бабуся,
хрестила тісто в великій мисці.
А я сопіла :” І я навчуся,
колись, як буду на твому місці…”
В білéнькій хустці. Ошатно вбрана.
Німа та строга. Лиш “Отче наш “…
І кухня чиста, ще ледь заспана,
ховала з ночі мисòк тираж.
І пахло раєм в старій хатині.
Молочні ріки збігали вниз,
крутились в денці, як в’юн по глині,
мов промінь світла між білих риз.
Жовтки, як сонце посеред ночі,
злітались вкупку. Цукрився світ.
Місилось тісто, що бýло мочі
і спав клубочком край печі кіт.
Той дух ванілі, медів, цитрини
шугав край носа. Усіх дражнив.
Лягали поруч легкі хмарини
із борошèнця. То диво з див…
Сопіло тісто в святковій мисці.
Бабуся тàкож. І я. Удвох.
Сходила паска, як день — врочисто.
І десь у небі всміхався Бог..
Людмила Галінська
