Мій чоловік пішов від мене до моєї рідної сестри. Батьки були проти, щоб Михайло і Валентина одружилися. Але я їх підтримала, бо нещодавно дізналася, що сестра чекає дитину
Ми з чоловіком прожили в шлюбі кілька щасливих років. Все почалося стрімко, поспішно, необдумано, адже ми були дуже молодими. Ми познайомилися на вулиці випадково, розговорилися, обмінялися телефонами, у нас зав’язалися стосунки, а вже через три місяці Михайло запропонував мені руку і серце. Я була молодою, сміливою і повністю розділяла його емоції. Думки про те, що нам обом ледь виповнилося по дев’ятнадцять і саме час подумати про майбутню професію або ще чимось в цьому роді, нас не відвідували. Ми хотіли будувати сімейне гніздечко.
Батьки, звичайно, були проти, але весілля ми все одно зіграли. Так вийшло, що моя старша сестра Валентина, яка в той час вчилася в університеті, познайомилася з Михайлом тільки на весіллі. Як я пізніше дізналася, він сподобався їй раніше, ніж вона взагалі дізналася, що Михайло – мій наречений. Валентина його сплутала зі свідком і почала фліртувати. Михайло флірту не зрозумів, а я сприйняла це тоді як просто курйозний випадок.
Йшли роки. Чим довше ми з чоловіком жили, тим менше між нами залишалося хоч чогось спільного. Під кінець ми вже один одного відверто дратували. Ми не приховували один від одного своїх почуттів, але розлучатися не хотіли: і я і Михайло відмінно пам’ятали, з якими труднощами ми свого часу переконали батьків, що між нами все серйозно, що ми жити одне без одного не можемо, що ми обоє готові до того, щоб стати родиною.
Ні, ми не були готові. Проблема в тому, що ми з Михайлом занадто схожі характерами. Визнаю, спочатку ми були в захваті від цього. Називали одне одного спорідненими душами, завжди намагалися бути разом. Приймати чесноти один одного легко і приємно, а ось миритися з недоліками – важко. Ми обоє насправді вітряні, безвідповідальні любителі поспішних рішень. Одним з таких рішень для Михайла став його роман з Валентиною. І вийшло так, що саме я дізналася про цей роман першою.
Спочатку мене переповнювали емоції. Це ж, по суті, подвійна зрада. Як чоловік міг зрадити мені з моєю ж сестрою? Так як він посмів? А вона як посміла? Загалом, я не відразу переварила цю новину. Вона переварилася сама собою, коли на шашликах я придивилася до них обох. Михайло і Валентина були закохані. По-справжньому.
І чесно кажучи, я щиро раділа за них. Яка злість може бути, якщо люди, які мені дорогі, щасливі? Так, Михайло мені дорогий, я з вдячністю згадую прожиті разом роки. Він мене зрадив, але він для мене дійсно близька людина. Розлучилися ми тихо, мирно, спокійно. Свої відносини з Валентиною Михайло приховувати не став.
Коли мій чоловік зрадив мені з моєю сестрою, його засуджували всі, крім мене. Батьки були проти, щоб Михайло і Валентина одружилися. А я навпаки, допомогла їм з організацією торжества. Так як працюю в цій сфері. Та й мені це тільки в радість. Валентина спокійна, відповідальна, Михайлові з нею добре, я це бачу.
Часто буваю у них в гостях, недавно дізналася, що Валентина чекає дитину. Чекаю появи на світ племінника. А сама сподіваюся, що ще зустріну свою любов, адже мені ще й тридцяти нема. Хочу сказати усім – розлучення не варто сприймати як щось найгірше у житті. Хто знає, може, після цього шлюбу вас чекає справжнісіньке щастя. Я хочу в це вірити!
