Керівник харківської телекомпанії “АТН” Олег Юхт з родиною понад два місяці провів в окупованій Борщовій за 20 км від кордону РФ. З початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну село перебуває в окупації. Як його будинок став прихистком для селян та як вдалося виїхати в Європу — Юхт розказав Суспільному.
“На Росію — будь ласка, до Харкова — ні”
Борщову, в якій Олег Юхт живе з родиною, окупували чи не в перші години вторгнення РФ в Україну, але перші росіяни у селі з’явилися за кілька днів.
“Ми прокинулися, підбігли до вікон і дивилися кіно — фільм виявився з вибухами, “феєрверками”. Спочатку, коли ще ніхто нічого не розумів, усі сиділи вдома. Ніхто не розумів ситуації. Я на початку вторгнення поїхав до Харкова за водою, бензином та хлібом, мене пропустили, я зміг за три години повернутися, хоч у Тишках нас протримали кілька годин через обстріли. Росіяни вимагали показати прописку, питали, навіщо їду. Певно, це був останній раз, коли хтось з села зміг поїхати на Харків. Жодних перешкод для виїзду з села до РФ, навпаки, ніколи не було. Вони навіть могли дати тих, хто супроводить, мовляв, на Росію — будь ласка, але до Харкова — ні”, — говорить Юхт.
“На третій день окупанти зайшли в село, це були угрупування з “ЛНР/ДНР”, я так розумію, що у його складі були колишні міліціонери. Спочатку вони “профільтрували” Циркуни, Тишки, Липці, наше село трохи обабіч від траси, тому до нас прийшли пізніше. Зробили зачистку, ходили по хатах, перевіряли документи”, — розповідає Олег.
“Вони знали, що я директор телекомпанії, мене здали”
Його, чоловіка, який воював, та адвоката, які живуть у Борщовій, росіяни забрали з будинків на так звану “фільтрацію”.
“Фільтрація — це допит ніби ти злочинець, тебе допитують з усіма “ментівськими” штуками, наприклад, хороший та поганий поліцейський. Звісно, було страшнувато, але мене не катували, не били, емоційно тиснули, але потім відпустили”, — згадує Юхт.
Олег очолює телекомпанію, яка випускає міські новини, тож не дивується, що ним зацікавилися окупанти.
“Вони знали, що я директор телекомпанії, мене здали. Ще під час першої фільтрації мене допитували, я відповідав на їх питання, але жодних воєнних таємниць я не знаю, жодних зв’язків зі спецпідрозділами не маю. Проблема була на другій фільтрації, коли до нас приїхала контррозвідка. Питали мене, яким чином я передаю координати. Їх цікавило, чи я навідник, таскали до себе усіх, хто викликав підозру, й мене брали одним з перших. Методи допиту були без обмежень, тиск був і психологічним, і фізичним. Тоді ж у мене забрали телефон і автівку. Протримали добу й відпустили”, — розповідає медійник.
“Стріляли без упину”
За словами Юхта, Північну Салтівку, яка чи ненайбільше постраждала від обстрілів РФ у Харкові, обстрілювали у тому числі з Борщової.
“Життя в окупації тривало, у нас стало багато артилеристів, вони поставили свої БТРи під огорожами у людей, почалося пекло — стріляли без упину з усього озброєння, яке розмістили у селі. Ставили їх де заманеться. Були й “Гради”, і “Урагани”, “Смерчі”, обстрілювали Північну Салтівку без перерв не лише з Тишків, але й від нас. Стріляли з ранку до ночі. Для нас, окрім гучних звуків, нічого не було, вікна в декого вилітали, але бомбардування нашого села почалися пізніше. Тижні за 3-4 вони пішли: основна частина раптом знялася й поїхала, казали, що частина додому, частина — у Тишки. Стріляли з усіх сторін, у кожного в городі стирчить по 2-3 ракети з касетами”, — каже Олег Юхт.
Читайте також: “Я одразу зрозуміла, що в мене немає ока”. Поранена жителька Гусарівки лікується у Харкові
Окрім обстрілів, росіяни викрадали усе з будинків місцевих, говорить Юхт.
“Вони залазять у будинки, якщо бачать, що люди живуть, кажуть: “Нас командування послало перевірити, чи немає тут диверсантів”, — і йдуть. При людях вони нічого не беруть, а от коли люди їдуть — інша справа: за 5 хвилин вони вже йдуть на мародерство. Вже все розграбоване. Вивозили КАМАЗами, включаючи смішні речі — двигун від холодильника, наприклад. В одному з будинків ми гасили пожежу після влучання, бачили, що у дворі валяється холодильник, а його двигун обережно спакований у сумці стоїть біля хвіртки — не встигли забрати”, — каже Олег Юхт.
“Борщова непридатна для життя”
В окупованій Борщовій медійник з родиною протрималися до кінця травня. Каже, коли ЗСУ пішли у контрнаступ, дуже чекали на звільнення села.
“Я не хотів їхати через Росію. Ми вирішили дожидатися наших. Коли наприкінці квітня почався контрнаступ і наші брали Циркуни, Тишки, Вільхівку, Веселе, вийшло, що з двох сторін вони пройшли далі від Борщової… Надія була, що нас швидко звільнять, ми місяць чекали, але не виходить поки. У нас в селі залишилася максимум рота, вони розташувалися у різних будинках, наше село з 10 травня почали обстрілювати з обох боків. У 20-х числах почали бити по домах”, — розповідає Юхт.
За його словами, наразі у Борщовій залишається близько 40 людей, до війни населення складало понад 400 жителів.
“Борщова зараз непридатна для життя: немає світла, газу, води, ліків, туди не можуть доїхати волонтери. Можливість щось привезти з РФ з їжі була у перший місяць. Зараз цього немає. Бензину теж, тож генератори, від яких можна зарядити телефон, теж не працюють. Ситуація страшна”, — каже житель села.
Виїхати після обстрілу запропонував сусід, за кілька годин з Борщової виїжджала колона з 10 автівок: родину Юхта, авто яких забрали росіяни, вивезли сусіди.
“Люди, які не хотіли їхати, і чиї будинки були розбиті, оселилися в моєму будинку”, — говорить медійник.
Третя фільтрація та шлях до ЄС
Олег Юхт згадує: колону супроводили російські військові під конвоєм до кордону.
“Довезли нас до Шебекіного, це поруч з нашим Вовчанськом, там ми проходили митницю. Там теж була фільтрація, але без фанатизму, втомлені співробітники ФСБ ставили дурні питання, довго нас тримали, перетрусили все, але окрім собаки та дітей у нас особливих цінностей не було”, — каже Олег.
Ніч колона з близько 30 людей провела у Бєлгороді.
“Як не дивно, у Бєлгороді є волонтери, нас 30 людей, а в них невелика квартира, нас майже всіх розмістили. Моя родина спала на кухні на підлозі з кахлю. Хтось спав у машині. Спочатку нам сказали, що можна переночувати у “Червоного Хреста”, ми поїхали туди, була друга година ночі. Нам сказали, що спочатку ми маємо здати відбитки пальців, оце все, і тільки після цього нам дозволять лягти спати. Ми поїхали до волонтерів”, — говорить Юхт.
За його словами, у Брянську їх охороняла ФСБ, “як диверсантів”. Дорога до Латвії зайняла чотири доби. Наразі родина знайшла прихисток у Німеччині.
“Поки що ми нічого не плануємо, намагаємося прийти до тями”, — розповів Олег Юхт.
