Ніколи й подумати не могла, що на старості літ буду пояснювати своїй дорослій доньці, що таке засоби контрацепції і як ними користуватися.
Ви скажете: “Ти щаслива бабуся! Живи та радій!”, – але то, мабуть, тому, що ви не пробували жити з такою дитячою бандою в одному домі.
Я вже 15 рік стою біля плити, намагаючись нагодувати і доньку, і зятя, і їхніх малих. Всі вони верещать, бігають по будинку і розносять все довкола.
Коли народився 6 онук, я ще терпіла і мовчала, але як тільки донька повідомила про те, що носить під серцем сьомого – я не витримала.
– Юлю, в тебе совість є? Я ж вам не нянька і не рабиня. Скільки можна народжувати?
– Я знаю, доню, що ви стараєтеся, але може варто зупинитися вже з дітками…
Але Юля й слухати нічого не хотіла.
А в мене вже ні сил, ні бажання. Манку мені доводиться у відрі варити, щоб на всіх вистачило. Мені та кухня вже в страшних снах сниться.
Нещодавно зустріла свою давню подругу. Вона красива, доглянута літня пані, яка прогулюється зі своїм песиком парком щовечора.
– О, Світланко, рада тебе бачити!
– Ти хворієш, чи що?
– Хворію? Та ні… З чого ти взяла?
– Та вигляд у тебе не дуже… Синці під очима, погляд якийсь дуже втомлений, а з руками твоїми що? Слухай, подруго, я тобі залишу телефон своєї перукарки – хімічну завивку ти коли востаннє робила?
– Ніколи мені такими дурницями займатися!
– Та як це? Тобі всього 60 років, а ти себе вже поховала?
Після тієї розмови я замислилася: а справді, на кого я перетворилася? Схожа на опудало, а я ж колись так любила ходити в театри, на прогулянки, в кафе.
Навколо тиша і спокій. Я почитала книжку, послухала музику, подивилася з Михайлом кілька улюблених кінофільмів. Я знову відчула себе людиною, а не роботом.
– Залишайся в мене, сестричко. Мені веселіше буде, та й ти трохи відпочинеш.
Я б з радістю прийняла пропозицію брата, але донька мені вже всі телефони обірвала. Питає, коли я нарешті повернуся, бо вона не дає собі ради з власними дітьми.
Як жити далі – я гадки не маю.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.
Усі фото в статті є ілюстративними.
