Моя мама народила мене, коли їй було лише 16 років. Вона пішла на це, не дивлячись ні на що. Якщо порівнювати моє дитинство з дитинством інших діток, то можна вважати, що воно було нормальним.
Мій батько влаштувався на другу роботу, щоб ми з мамою ні від кого не залежали, хоча це було не так вже й обов’язково. Він просто хотів розважатися з друзями, спілкуватися з ними. Що поробиш, вік був такий. А ось мама … Вона була для мене всім. Батьки одразу виставили її за двері, дізнавшись про вагітність. Але вона змогла знайти в собі сили, народила мене, дбала про мене і дуже сильно любила. Можу сказати, що більше ніхто так сильно мене не любив.
Мій перший день в першому класі не був таким вже й щасливим. Точніше, зовсім не щасливим. Мама захворіла. Страшно захворіла. Я пішла в школу з батьком. Думала, він просто хотів провести час зі мною.
На наступний ранок мама потрапила в реанімацію. Її стан здоров’я різко погіршився. Батько поїхав разом з нею, а я залишилася вдома сама. Намагалася якось заснути, адже завтра знову в школу.
Але не вийшло … Мама померла. Батько зовсім не намагався приховати від мене правду. Він все відразу розповів. Думаю, він не думав про мої почуття, йому було начхати на це.
Через деякий час він привів нову дружину до нас додому. Нова жінка в нашому будинку, після моєї мами … Почалися п’янки і гулянки. Вони випивали щодня. Розкидані пляшки, бруд, хаос, — ось як можна схарактеризувати стан нашого будинку в той момент.
Я не розуміла, чому так сталося, мені було лише 8. Єдине, що я відчувала — холод. Ще більше, ніж раніше.
У 13 років я пішла підробляти. Працювала в місцевому магазині. В основному, я жила у родичів. Будинок був у жахливому стані. П’яні друзі моєї мачухи постійно були у нас. Мені ставало страшно, коли я думала про своє майбутнє.
Оскільки у мене не було нічого нового і «престижного», однокласники наді мною знущалися. Я з ними не дружила, не розповідала подробиці свого життя. І, в принципі, їх це не цікавило. Діти в цьому віці не хочуть слухати історію життя інших. Все, що їм було потрібно — знайти цапа-відбувайла. Був випадок, коли мене побили однокласниці, а вчителі удали, що ні про що не знають.
Коли настав день випускного, я була щаслива. Думала, почнеться нове життя, а це буде щасливим кінцем жахливого минулого. Власниця магазину, де я працювала, віддала мені своє розкішне плаття, щоб я змогла красиво виглядати на випускному. Я так зраділа, ви не уявляєте … Думала, нічого поганого зі мною більше не трапиться. Але ні…
В ресторан прийшов мій п’яний батько і став чіплятися до мене, звинувачуючи в усіх гріхах. Він сказав, що це я винна, що у нього не склалося життя. Потім узяв ніж і пройшовся по моїй шиї. Приїхали поліціянти і відвезли його до відділку, а я потрапила в реанімацію.
Батька посадили, а мені вдалося вижити і вийти з лікарні.
Думаєте, у мене почалося весела доросле життя? Помиляєтеся. Моя мачуха зайняла батьківську квартиру, тому мені було ніде жити.
Попри те, що у мене була жахливе життя, я не можу сказати, що я погано вчилася. Правда, деякі вчителі виставляли оцінки, яких я не заслуговувала, оскільки просто хотіли принизити мене. Однак мені вдалося вступити до коледжу. Саме там я і познайомилася з Максимом. Закохалася, стали зустрічатися.
Через кілька місяців ми стали жити разом. Ще через якийсь час я дізналася, що вагітна. Тоді ми ще не планували дитину, але не захотіли від неї відмовлятися. Він зробив мені пропозицію, потім захотів познайомитися з батьками. І що я мала робити в цій ситуації? Мати мертва, батько знаходиться у в’язниці, не знаю, чи жива мачуха …
Я чесно розповіла йому історію мого життя. Думала, він мене підтримає. Але ні … Він просто виставив мене за двері. Сказав, що не хоче одружуватися з дівчиною з антисоціальної сім’ї.
Зрада … Ще одна. Я часто переїжджала з однієї квартири на іншу, з маленькою дитиною на руках.
Тепер мені 28. Я стала хорошим дизайнером. Так, не кращим у світі, але мені вдалося знайти багато шанувальників і поціновувачів моїх робіт.
Рік тому ми з дитиною переїхали до Німеччини. У мене чудовий син. Навіть після всього того, що зі мною сталося, я не можу сказати, що боюся нових відносин. Швидше за все, вони мені зараз не потрібні.
Скажу, що моя мачуха померла від передозування. Батько втратив дієздатність і вирішив подати в суд, щоб я платила йому аліменти, але перемогла я. А мій колишній так і живе зі своїми батьками в їх же квартирі за їх же рахунок.
Але ж він з інтелігентної родини. Як він міг зі мною пов’язати своє життя … Я не тримаю на нього зла. Знаю, що у мене немає на це права.
Просто хотіла поділитися історією мого життя. Мені іноді навіть ні з ким поговорити.
Дійсно хочу думати, що після цього у нас з сином все буде добре!
А що б ви зробили у такій ситуації, коли немає ні батьків, ні коханої людини
