Поняття “сім’я” для мене було недосяжне. Я виріс в інтернаті. Але ще там я пообіцяв собі, що я доб’юся успішного життя. Довелося розраховувати лише на самого себе.
Я сам поступив, закінчив, влаштувався на роботу, вибрався в люди. Перший час міг дозволити собі орендувати кімнату в пенсіонерів. А через 5 років вже міг купити власне житло.
У той час я закохався по вуха у Настю. От вона не сильно звертала на мене увагу. Я їй квіти, подарунки, ресторани, щоб хоча б якось її покорити. Та вона змінила своє ставлення лиш тоді, коли почула, що мене підвищили.
Разом з тим додалося роботи. Я все пізніше повертався додому, але кохану це не відштовхувало. Вона розуміла, що це такий період і вона готова чекати, щоб ми зажили ще краще.
Ну і хотілося гарного весілля. Ми будували спільні плани. У медовий місяць полетіли на море. А потім у нашій квартирі зʼявився третій зайвий. Мій тесть.
Василь Петрович приходив все частіше. Потім залишався на ночівлю. Я не сварився, але таке почала мене дратувати. Пізніше дружина різко почала тулитися до мене, обіймати. Я одразу зрозумів, що вона чогось хоче.
– Любий! Ти не проти, якщо тато поживе з нами? Він хоче продати свою квартиру і купити машину, – заявила та.
– Що? Ні!
– Але чому? Він же місця не займає, тобі шкода? – істерила Настя.
Ми тоді дуже посварилися і вона досі зі мною не розмовляє. Хіба я сказав щось не те? У житті я всього добився сам. Чому я повинен зараз забезпечувати її батька? Нехай більше працює, щоб купити машину.
А ви що думаєте?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
