Жителі окупованого Криму звикають жити під звуки повітряних тривог. Російська невмотивована агресія проти України матеріалізувала сакральне бажання місцевих колаборантів “тепер хоч каміння з неба”. Вони весело та завзято виконують у бомбосховищах пісню про “легендарний Севастополь” у той час, коли у штабу ЧФ РФ два пропущені плюс понад 30 ефективних прильотів по військових об’єктах – кораблям, складам, аеродромам, системам ППО та логістиці південного угруповання окупаційних військ.
Для Чорноморського флоту розпочинається новий етап історії, який має завершитись його повним примусовим виведенням з території України. І це буде не політичне рішення, а принизлива реальність, яку удар за ударом утворюють Сили оборони України.
За радянських часів серед флотських офіцерів гуляла присмішка про Червонопрапорний Чорноморський Флот ВМФ СРСР в українському стилі – “чи флот, чи не флот”. За пільговою вислугою та адміральськими павуками пристойні випускники військово-морських вузів воліли їздити на Північний або Тихоокеанський флот, а “чи не флот” за рівнем престижності служби бовтався десь між Балтійським флотом і Каспійською флотилією. Але дослужувати та отримувати квартири було прийнято саме у Криму.
Клімат, кримське вино та пільгові пенсії, що відновлювали втрачене в умовному Відяєвому здоров’я, робили Севастополь “символом доблесті російського флоту, неприступним для ворогів”. Знову ж таки, у Севасі – на відміну від Сєвероморська – вода в унітазах не штормить у такт суворому північному морю…
Після розпаду Совка завдяки законним підставам перебування на території України флоту суміжної держави тут гібридили всілякі мокшанські “кизяцтва”, громадські організації українсько-російської “дружби” та інші представники російського військово-морського шовінізму, а також бізнес РФ. А от представники українського політичного істеблішменту, навіть патріоти-екологи, яким не було де когось “утопити чи повісити”, у цьому не бачили загрози. Більше того, вони ухвалювали без особливих протестів закони про продовження присутності Чорноморського флоту у Севастополі в обмін на знижку на газ.
Безпосередньо перед анексією півострова руками російських “кротів” у складі українських спецслужб було фактично знищено органи контррозвідки. Результатом вищезгаданого стала анексія Криму у 2014 році.
За даними дослідження координатора групи “Інформаційний спротив” Олександра Коваленка “Баланс сил та ризики Чорноморського регіону” від 2018 року, чисельність ЧФ РФ становила 25 тисяч військовослужбовців. До складу флоту входив один ракетний крейсер, по шість фрегатів і субмарин, вісім ракетних кораблів і катерів, сім великих десантних кораблів та інші корита.
Сам Крим був перетворений на плацдарм для підготовки повномасштабного вторгнення в Україну та використовувався як логістичний хаб для підтримки російських окупаційних військ у Сирії.
Для кремлівського режиму питання військової присутності у Криму та домінування у Чорному морі має стратегічне значення. Через півострів проходять найважливіші логістичні маршрути задля забезпечення російського угруповання військ на південному напрямку. Російські військові кораблі від початку вторгнення вважалися основною загрозою для півдня України. Існувала також загроза висадки десанту в Одесі з використанням БДК.
Тому військові кораблі РФ, військові частини на території півострова, а також основні шляхи та об’єкти логістики окупантів стали прерогативою ударів Сил оборони України від початку повномасштабного вторгнення. Проблема полягала лише в наявності у СОУ відповідної зброї для здійснення атак у Чорному морі.
Станом на сьогодні “виведення” зі складу ЧФ РФ кораблів, підводних човнів, морської авіації, найрізноманітніших штабів і складів йде повним ходом – у прямому та переносному сенсі до стану “чи флот, чи не флот”.
Однією з перших статусних військових цілей став флагман ЧФ РФ – ракетний крейсер “Москва”. Його знищення мало як символічний характер, так і відвело решту російського флоту на південь і схід від Криму, що також дозволило відкрити “зерновий коридор”.
Знищення “Москви” стало продовженням приємної тенденції з іншими коритами, іменованими на честь російських топонімів. Раніше, як ми пам’ятаємо, в результаті удару “Точки У” по порту Бердянська був потоплений великий десантний корабель “Саратов”,а також отримали пошкодження і задвохсочених командирів БДК “Новочеркасск” і “Цезарь Куников”.
Ще одним повністю виведеним із ладу кораблем став названий на честь столиці країни, яка люб’язно надала Кремлю свою територію для вторгнення в Україну, БДК “Минск”. Його разом з екіпажем і підводним човном “Ростов-на-Дону”, що знаходився поруч, на “Сєвморзаводє” знищили повітряним ударом 13 вересня 2023 року. Як бачимо, не приживаються на українській суші та воді кораблі, іменовані на честь топонімів країни-агресора.
У цій акваторії настав час українських безпілотників “Малюків” та “Марічок”, які кошмаритимуть російський флот і на іншій його базі – в Новоросійську. Що, власне, і було доведено на прикладі відведеного із Криму БДК “Оленегорский горняк” 2 серпня цього року.
До речі, цю залізяку було придано ЧФ з Північного флоту перед початком повномасштабного вторгнення, а названо її на честь топоніма Оленегорськ, біля якого знаходиться авіабаза Оленья. Та сама, куди з Енгельса відвели частину стратегічної авіації, злякавшись обстрілів дронами.
“Оленегорский горняк” довго перебуватиме в ремонті, що у випадку з такою нефартовою назвою вже успіх.
На думку британської розвідки, Чорноморський флот все ще може виконувати базові операції на кшталт патрулів охорони та ударів крилатими ракетами, але ослабла можливість окупантів охороняти власні порти – як це сталося ще 29 жовтня 2022 року. Тоді було здійснено першу велику атаку на російський флот повітряними та морськими безпілотниками в акваторії Севастополя. Роспропаганда традиційно намагалася пояснити наліт “навчаннями”, за результатами яких було пошкоджено два російські фрегати, а морський тральщик “Іван Голубец” виведений з ладу.
Також британці припускають, що ЧФ буде складно виконувати далекі патрулювання, блокувати українські порти та ремонтувати власні кораблі. Чорноморський флот дедалі більше займає позицію реагування на українські дії, вважають вони.
Варто додати думку західних ЗМІ про те, що військова перевага РФ у Чорному морі була підірвана і далі ситуація для Москви може лише погіршуватися.
І ось тут парадокс полягає в тому, що окупанти заявляли про повне знищення українського флоту, але Україна регулярно “виводить” зі складу ЧФ чужі для української землі елементи – кораблі та підводні човни, ППО та мости, логістику та систему управління окупаційного угруповання на нашому півострові.
Припустімо, що нам вдасться перекрити сухопутний коридор і знести незаконну архітектурну форму під назвою “Кримський міст”. А нам це обов’язково вдасться – не легко і не швидко, не за два-три тижні, але ми це зробимо. У нас будуть далекобійні ракети та сучасна авіація. Ми контролюватимемо море та небо.
Першою звалиться вся логістика російських окупаційних військ, і розумний вихід для них буде лише один – з білою ганчіркою у високопіднятих руках.
Тому, поки є час, раджу “понаїхам” та місцевим колаборантам стартувати у бік Сибіру через Кримський міст, що функціонує з перервами через повітряні тривоги. Бо інакше ніяк. Переправ не буде. БДК, що залишилися на плаву, підвозитимуть боєкомплект і ПММ, а не марципани з тістечками. І вивозитимуть вони не населення, а адміральський і чиновницький скарб. При цьому будуть законними військовими цілями. Подумайте, може, путінські дружки побудували міст для виходу з Криму?
Драпати краще далі Новоросійська, оскільки і там дуже некомфортно почуватимуться повністю виведені з Криму недобитки ЧФ. Вже не флота. Вже флотилії.
