– Мамо, Ярослав зробив мені пропозицію, – з радісними криками забігла Віра, – яка ж я щаслива!
– І ти погодилась? – якось сумно поцікавилась мама.
– Мамо, я знаю, що він тобі не дуже подобається. Та він насправді дуже хороший. Я кохаю його і хочу створити з ним сім’ю.
– Доню, це твоє рішення. Тільки б тобі було добре.
Віра підійшла до мами та обійняла її:
– Я знала, що ти на моїй стороні.
За два місяці справили весілля. Віра виглядала дуже щасливою. Вона справді кохала Івана. Минув рік, Віра повідомила про свою вагітність. Вагітність проходила нелегко: з доглянутої стрункої дівчини Віра перетворилася на втомлену та вічно невдоволену.
Іван став все частіше затримуватися на роботі. На всі огляди та здачу аналізів Віра ходила одна. Навіть на визначення статі Іван не приїхав.
Через це мама частіше намагалася бути біля доньки. Мало що може трапитися, а поруч нікого не буде. Матір не раз робила спробу натякнути доньці, що вона була варта кращої долі. Віра одразу спалахувала гнівом.
Коли почалися пологи, Івана теж не було вдома. Швидку викликала сусідка. Донька народилася хворою. Лікарі сказали, що дитина потребує лікування. Віра спершу не говорила Іванові правди про дитину. Вона одна ростила доньку, чоловік і не думав їй допомагати. А тільки маленька Анастасія починала плакати, Іван ще й сварив на Віру.
Він часто повторював одну й ту ж фразу:
– Як вона мене вже дістала.
Віра була нещасливою, однак перед мамою намагалася вдавати, ніби в них все добре. Говорила, що Іван з ранку до ночі на роботі, втомлюється та інколи зривається через це.
Ще через рік Анастасії призначили дороге лікування, на яке у Віри не було грошей.
Іван неабияк розлютився, як тільки дружина сказала йому про це.
– Гроші й гроші. Ти мені набридла.
Наступного дня Іван зібрав речі та пішов. Віра не уявляла свого життя без нього. Увесь цей нелегкий період з нею поруч була мама. Вони зібрали необхідну суму на лікування Анастасії, і на щастя, все пройшло успішно. Згодом виявилося, що Іван весь час зраджував Вірі, навіть до її вагітності.
Анастасія виросла, але дитинство дівчинки відрізнялося від інших дітей. Вона пізно почала ходити, з дівчинкою весь час займалися вчителі, оскільки вона не відвідувала школу. Віра важко працювала, щоб її донька мала щасливе дитинство. Але надовго залишити доньку жінка не могла.
Попри все дівчинка добре вчилася, вона вступила на факультет іноземних мов та закінчила його з червоним дипломом. Під час навчання дівчина знайшла підробіток. Вона виявилася прекрасним фахівцем. Після навчання Анастасія відкрила власну приватну школу.
Віра дивилася на доньку та раділа. Все ж не дарма стільки вкладала в неї. Зате тепер Віра могла жити спокійним життям.
Та їхню ідилію порушило одне повідомлення.
– Мамо, мені тато написав, – сказала якось тремтячим голосом Анастасія.
Віра мало не зомліла.
– І що він хотів?
– Зустрітися.
– Не варто з ним бачитися. Він покинув нас, коли я одна залишилася з тобою на руках.
– Добре, мамо. Я з ним поговорю.
Наступного дня Анастасія повернулася з роботи. Віра не знаходила собі місця.
– Мамо, я поговорила з ним. Все сталося так, як я того й чекала. Він дізнався про мій успіх та просив грошей. Потім сказав, ніби все життя любив лише тебе. Йому тепер ніде жити, дружина виставила його за двері. Я ж сказала дати нам спокій та більше ніколи не з’являтися в нашому житті. Не хочу нічого про нього чути.
– Дякую, доню, я так переживала.
– Не хвилюйся, мамо, я з тобою. І ніколи тебе не залишу.
