На сьогодні контрнаступ української армії може переноситися з кількох об’єктивних причин, зокрема, несприятливої погоди, стану постачання Україні озброєнь, планування в Генштабі тощо. Проте витік секретних даних США щодо військової підтримки нашій країні – це найменша проблема і, власне, не проблема, оскільки в цих документах немає головного: інформації про час та місце наступу ЗСУ.
Цей наступ буде абсолютно неочікуваним і здивує всіх, оскільки Генштаб ЗСУ не працює за методичками зразка Другої світової війни. Найбільша загроза полягає лише в тому, щоб не дати ворогу паузу, якої він вкрай потребує. Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL висловив ветеран російсько-української війни, майор запасу ЗСУ Олексій Гетьман.
– Видання The Washington Post повідомило, що нібито Україна відкладає весняний наступ і називає три причини: несприятлива погода, повільне постачання військової допомоги, витік секретних документів США. Подібні оцінки лунають і в інших ЗМІ. На вашу думку, чи можна довіряти такій інформації? Звісно, ніхто не знає планів Генштабу ЗСУ, але чи допускаєте ви, що через ці чи інші причини контрнаступ може розпочатися пізніше?
– Давайте крок за кроком. Що впливає на наш контрнаступ? По-перше, погодні умови. На цьому вже неодноразово наголошували наші керівники, як політичні, так і військові. Тому що для наступу нам потрібно використовувати, зокрема, й важку техніку, самохідну артилерію, СРЗВ, які їздять окремо. Вони не можуть їздити там, де багнюка.
Вони не їздять по дорогах, шосе, вони їздять по полях, посадках, щоб їх було не помітно, і там має бути твердий ґрунт. Навіть незважаючи на те, що зараз ХХІ століття, розвиток технологій, у цьому випадку різниці немає – як і раніше, для бронетехніки потрібен сухий ґрунт. Це перша причина.
Друга причина – це відповідна кількість озброєння, яку нам мають постачати наші партнери. Щоб провести контрнаступ, недостатньо просто дати команду. Треба підготувати бойове розпорядження, в якому будуть прописані дії кожного підрозділу, які братимуть участь у цих діях. Йдеться не лише про великі підрозділи, а й малі, до взводу включно. Мають бути вказані засоби зв’язку, маршрути пересування і техніка, яка перебуває в цих людей на озброєнні, та пально-мастильні матеріали, що повинні бути в запасі.
Не йдеться про те, щоб “копати від забору до обіду”. Всі дії мають бути прораховані, визначені певні рубежі, на яких необхідно зупинитися. Для цього розраховується усе, зокрема, й обсяг пально-мастильних матеріалів. Ніхто не буде заправляти танки і возити за ними цистерну з пальним.
Якщо розрахунків немає в повному обсязі, а є на 95%, немає сенсу розпочинати наступ.
Третє – щодо витоку інформації, який відбувся. Це якраз менше всього впливає на наші наступальні дії. Тому що там не було ніякої інформації, яка є дуже таємною. Насамперед там не було інформації про те, де і як ми збираємося робити наші контрнаступальні дії. Там багато сторінок, але там прописана зброя, яка постачалась Україні.
Загалом все це можна знайти у відкритих джерелах. Просто в цьому документі все це скомпоновано і зібрано до купи. Сказати, що там є щось, що може нам сильно завадити, не можна. Немає там нічого такого. Хоча не дуже добре, що деяка інформація вийшла назовні.
Гадаю, в нашому Генеральному штабі могли дещо змінити плани. Але, можливо, й нічого не змінили, тому що не могло бути лише одного варіанта. Це тільки росіяни так воюють. А в Україні, як і в країнах НАТО, завжди є кілька варіантів військових операцій. Якщо один не працює, беруть інший.
Отже, впевнений, що цей витік нічого не змінив. Один варіант могли відкласти і взяти інший. Люди в Генеральному штабі працюють постійно, без вихідних, по 12-16 годин на добу. Вони там не відпочивають, вони проробляють усі варіанти. Це дуже серйозна робота.
І ще один нюанс. Ми очікуємо, що контрнаступ – це якийсь один потужний удар, як було за часів Другої світової війни. Ні, все буде відбуватися так, як ми навіть не можемо собі уявити. Тому що наше військове керівництво неодноразово казало, що ті дії, які ми робитимемо під час контрнаступу, здивують ворога. Вони і нас здивують. Ми не будемо йти в лоб і класти людей. Ми будемо робити по-іншому. Як саме – побачимо. В цьому і полягає військова таємниця, і вона не вийшла назовні.
– Отже, ми, ті, хто спостерігає за ситуацією з боку, не знаємо планів Генштабу, напевно можемо прогнозувати лише одне: контрнаступ може розпочатися щонайменше після того, як поля стануть придатними для руху важкої техніки?
– Так, це щонайменше.
– Нині в західній та світовій пресі побільшало проросійських заяв, пов’язаних із війною в Україні. Чергову “миротворчу” заяву зробив і глава МЗС Білорусі під час візиту до Будапешта: закликав Україну негайно оголосити перемир’я і повернутися до мирних переговорів. Подібне раніше казав Лукашенко. Як ви думаєте, чи може Росія якось вплинути на наших союзників чи на тих, хто ще вагається, і якось використати цю ситуацію?
– Вони це і роблять. Давайте не будемо заглиблюватися в міжнародні відносини, але подивіться, наприклад, на заяву президента Бразилії, який пропонує нам віддати певні території, щоб закінчити війну. Певні заяви лунають і з африканських країн. Росія намагається шукати собі партнерів по всьому світу, звісно, вона також здійснює певний тиск на наших європейських та американських партнерів.
Чому росіяни раптово стали такими миролюбними? Тому що в них дуже погані справи на лінії фронту. Коли відбудеться наш контрнаступ, у тій чи іншій формі, вони не витримають. Тому їм потрібна пауза, щоб підтягнути резерви, додаткову техніку. Тому зараз вони розмовлятимуть про мир у всьому світі, говоритимуть, що люди не повинні гинути тощо. Але не тому, що в росіян з’явилась людяність, а тому що вони почали програвати в цій війні.
Програшу у війні ані керівництву Росії, ані керівництву її союзника Білорусі не пробачать. Не пробачить населення, не пробачать місцеві еліти. Не буде ні Лукашенка, ні Путіна. Тому їм конче потрібна пауза.
Щодо того самого The Washington Post – згадайте, рік тому вони говорили, що Україна не протримається більше трьох тижнів. Я не думаю, що це видання є агентом Росії, але в ньому працюють люди, які просто переконують журналістів, розповідають красиві речі про мир, про мирні переговори тощо, бо дійсно війна – це погано, із цим важко сперечатися.
Одного разу в ефірі литовського телебачення, коли прозвучали подібні тези, я сказав: давайте я заберу частину вашої території, вбиватиму ваших людей, ви будете волати про допомогу, тому що на вас напав ворог, але вам відповідатимуть – може, не потрібно вам такої потужної зброї, можливо, буде достатньо списа і стріл? Давайте якось мирно вирішувати питання.
Те саме пропонують нам. Який стіл перемовин? Росія щодня вбиває наших людей, вона намагається знищити нашу країну. Зараз ми захищаємо всю Європу від російської навали. Невже там не розуміють, що, якщо Росія тут не програє, вона рухатиметься далі?
На жаль, багато видань не можуть відділити зерна від плевел. Під гарними гаслами вони закликають до того, що може лише нашкодити нашим відносинам із партнерами і перспективам звільнення країни. Тому нам потрібно робити контрінформаційні рухи, доводити нашим партнерам, що такі заклики – це не рух до миру, це намагання Росії посилити свої спроможності, щоб продовжити війну.
– Дійсно, дуже легко закликати до припинення війни, про здачу територій, коли не йдеться про власну країну. Останнє уточнення – ви сказали, що ворогу потрібна пауза для відновлення. Наскільки тривала пауза?
– Їм потрібно щонайменше декілька місяців, щоб вони могли підготувати ті резерви, які намагаються мобілізувати. Але найкраще для них зупинити війну на тій лінії фронту, на якій вони є, і перевести її в стан окопної. Тобто їм потрібен напівзаморожений конфлікт, на пів року чи навіть на рік. Це ідеальний варіант для РФ.
За цей час вони змогли б підбити підсумки, проаналізувати помилки й налагодити ще більше виробництво зброї. А далі зробити новий, більш потужний удар. Якщо ми зробимо таку помилку, дамо ворогу таку можливість, цей другий удар ми можемо не витримати, навіть із нашими союзниками по НАТО. У цьому полягає велика небезпека.
