Знамените Євангеліє, як і тисячі інших українських скарбів, росіяни привласнили і називають тепер «важнейшим памятником культурного наследия России»
фото з відкритих джерел
Ця інформація, немов велика таємниця, замовчується у вишах, музеях та академічних інституціях…
Остромирове Євангеліє – всесвітньо відомий манускрипт 11 століття – це унікальна пам’ятка української історії та культури, створена у Київській писемній школі. В Україні про це знають одиниці. Бо знамените Євангеліє, як і тисячі інших українських скарбів, росіяни привласнили і називають тепер «важнейшим памятником культурного наследия России… Остромирово Евангелие действительно стоит у истоков русской письменности и культуры» (інформація з офіційного сайту Російської національної бібліотеки, де зберігається тисячолітній шедевр).
Фейки «історика» Путіна
Цей типовий імперський міф спростовують мовні особливості та історія створення тисячолітнього Євангелія. Вони незаперечно свідчать про його українське походження.
Адже переписувач манускрипту – дяк Григорій – був киянином, замовник – Остромир – походив з київського боярського роду і переписували та оздоблювали манускрипт у Києві в 11-му столітті – тобто за великокнязівської доби української історії, коли Московії (по-сьогоднішньому – Росії) ще просто-напросто не існувало.
Цей період в офіційній історії нашої країни сьогодні називають Україна-Русь або Київська держава. Таку назву запровадив видатний історик Михайло Грушевський.
Але в українських інформаційних джерелах (навіть на сайті Інституту історії НАН) дотепер про Остромирове Євангеліє повідомляють лише у контексті «давньоруського» часу – тобто терміном, який передбачливо узаконив «історик» Путін.
«Необізнані люди часто помилково розуміють слово «давньоруський» як «давньоросійський»
Доктор історичних наук Сергій Висоцький у монографії «Київська писемна школа 10-12 ст.» (1998 рік) обґрунтовує створення Остромирового Євангелія у Києві, столиці України-Русі, й пояснює так: «Київську протоукраїнську державу ми називаємо «Україною-Руссю» – терміном, що не має жодного відношення до московської Русі та Росії – пізніших державних утворень, які виникли за інших історичних умов».
Сергій Висоцький у своїй монографії також застерігає щодо терміну «давньоруський»: «Необізнані люди, читаючи сучасні історичні праці, часто помилково розуміють слово «давньоруський» як «давньоросійський», що є неприпустимим для часів Русі».
Зрозуміло, що саме задля такої підміни понять «історик» Путін і узаконив назву «давньоруський», але геть не зрозуміло, чому за неї так учепилися і тримаються численні українські державні інституції.
Про мовні особливості Остромирового Євангелія
Перш ніж говорити про справжні джерела мови і письменства Остромирового Євангелія, коротко нагадаємо:
В основі церковнослов’янської (її ще називають старослов’янською) мови – мова староболгарська. Після Хрещення України-Русі 988 року ця мова стала панівною у богослужінні. Але вона була малозрозумілою для вірян і потребувала адаптації. З цієї причини, як пояснює доктор Сергій Висоцький, «у Печерському монастирі в 70-80 роках 11-го століття відбувалася велика робота щодо редагування Євангелії, Апостола та Псалтиря. Мета такої редакції полягала в тому, щоб зробити старослов’янський текст зрозумілішим для києворуського читача або слухача».
Остромирове Євангеліє
Робота з адаптації старослов’янського тексту Святого Письма відбувалася не лише у Києві.
«Від початку кожен зі слов’янських народів однакові літери старослов’янської мови вимовляв трохи по-своєму. Образно кажучи, у мертвий трафарет вкладав свою мовну культуру. Саме це і створювало неповторне обличчя старослов’янської мови, яке відрізнялося від усіх інших. Ці різновиди науковці назвали редакціями. Редакція сербська, македонська, українська, білоруська…» – пише Ганна Куземська, автор книги «Якою мовою молилася давня Україна».
Яка ж редакція церковнослов’янської мови Остромирового Євангелія?
У Національній бібліотеці імені Вернадського є можливість ознайомитись із факсимільним виданням тисячолітнього рукопису і виписати просто вражаючу кількість слів і мовних форм, які донині живуть в українській мові. Назвемо найтиповіші:
Слова: година, подружжя, радощі, другий, місяць…
Закінчення дієслів на –ть: видИТЬ. ненавидИТЬ, приходИТЬ. величИТЬ. творЯТЬ, спИТЬ.. мучИТЬ, погубИТЬ…
Тверде закінчення у словах– слугИ, рікИ, гріхИ, мукИ, навікИ, вікИ, Євангеліє од ЛукИ
Закінчення дієслів на –ти: писаТИ, убиТИ. їсТИ…
М’яке Ц в кінці слів: близнець, отець, дівиця…
Клична форма: Учителю, друже, наставниче, маловіре, рабе лукавий…
Закінчення – ові. –еві: ПетрОВІ, ІсусОВІ, кесарЕВІ…
Форми власних імен і назв ВОЛОдимир, ДавИд, МаркО, у КИєві…
Nota bene. У тексті Остромирового Євангелія також можна знайшти слово «руці» – дуже давню граматичну форму української мови.
Така форма двоїни (дві книзі, дві руці) жила в українській мові від давніх давен і до 1928 року, коли комуністи на догоду «багатомільйонним працюючим масам Радянського Союзу» взялися за штучне зближення української мови з російською і заборонили використання великої кількості слів, синтаксичних конструкцій та мовних форм української мови. Межи якими і ця прадавня форма двоїни. (Докладніше – у книзі професора Лариси Масенко «Українська мова у ХХ сторіччі. Історія лінгвоциду»).
Отже, названі приклади незаперечно свідчать про українську редакцію церковнослов’янської мови Остромирового Євангелія і – відповідно – про тисячолітню давність української мови, розмовної мови княжої України-Руси.
І як пояснив авторам цього матеріалу доктор філологічних наук Віктор Мойсієнко, інакше й бути не могло: «Українська редакція богослужбової мови була єдиною. Іншої на наших землях не було. Аж до Москви. Московська (її ще називають російською) редакція церковнослов’янської мови почала з’являтися у богослужбових текстах лише на початку 18-го століття».
Нам потрібно повернути те, на чому імперія варварів змурувала свій фундамент
Отже. Тисячолітнє Остромирове Євангеліє належить до величної спадщини України та українського народу і є унікальною пам’яткою української мови, письменності та культури.
Але ця інформація, немов велика таємниця, замовчується у навчальних закладах, національних музеях та академічних інституціях. І неможливо зрозуміти, чому державна влада України так безвідповідально легковажила цим упродовж 30 років Незалежності. І продовжує легковажити після року широкомасштабної війни, головна битва якої відбувається, як відомо, за історію. Перемогти у цій борні можливо не лише силами наших славних ЗСУ. Адже повертати треба не тільки втрачені території.
Повернути потрібно те, на чому імперія варварів змурувала свій фундамент і створила імідж тисячолітньої цивілізації – нашу історію, культуру і скарби. Одним з яких є славнозвісне Остромирове Євангеліє.
Ірина Костенко, Ірина Халупа, для «Главкома»
