Мій батько мав дуже складне життя. Зараз йому 92, а він і досі, мов молодик — з усім справляється!
Звали його Дмитро Йосипович, майже усе своє життя водієм працював, на швидкій. Моя мама, його перша дружина. Вони народили мене і сестричку Марію. Чекали ще на хлопчика, Олексійка. Та на жаль, мама загинула при пологах.
– Я дружину віз до Хотина, робити кесарське. То була субота, її поклали, так ніхто і не навідувався. Почалась кровотеча. То вона кров’ю можна сказати стекла… З дохторами сварився… Та хіба я вже в силах був щось змінити? 33 роки було Анусі… – згадує інколи батько.
Доглядати нашого братика допомагала бабця, Людмила Степанівна. Тато тоді саме хату нову добудовував. Туди ми і переїхали. На мене як страшу дівчинку в сім’ї впало багато обов’язків. Але тато був дуже хорошою підтримкою. він в на с в селі був господарем, усім, що треба робив, поля орав на тракторці. Але смерть мами підкосила його дуже. Я інколи бачила як він плакав вечорами…
Лиш згодом, коли минуло понад 10 років, тато наважився знайти собі другу жінку. Її Ліда звали. Вона без дітей була, самотня. Та хороша жінка, господарством допомагала займатись, пізніше переїхала жити до нашого дому.
Життя так склалось, що я переїхала жити до Криму. Звідси мій чоловік. Ми всіляко підтримуємо Україну, але тиск тут надто великий. Дуже хочу до батька, але поки залишаємось тут.
Брат мій загинув в 28 років, нещасний випадок. Сестра в 39, серце стало. Я залишилась сама.
А батько з Лідою двоє віку доживають. До них інколи навідується Світланка, дочка Марії, моєї сестри.
– Світлик(так батько внучку свою називає) приїжджала. Уявляєш, скутер мені подарувала! Я тепер в магазин на ньому їжджу.. – старий дуже тішився, що хоч хтось з ним є на зв’язку.
А зі мною він балакав, хіба коли Світлана приїжджала в гості. Бо сам інтернету не має і телефону у нього старий. Казав не буде вже розбиратись в тих новинках техніки.
Дмитро Йосипович і досі ріже дрова, щоб зимою в хаті було тепленько, біля дому садить хороший шмат городу і навіть курей має. Та дивиться за тим всі сам. Ліда в інвалідному візку.
– Дмитр, то мої ноги! В 60 я ще з паличкою ходила, а потім остеопороз прогресував, мені ставало все тяжче. Так я і злягла… Та він за мною дивиться, не залишає, не виганяє… Я ж чотири операції перенесла, якусь рідину в суглоби позаливали, але все одно хвороба всадила на інвалідний візок. Літом хоч надвір виїду, а як зима – то все в хаті. Що можу, те роблю. Мітя підвезе до плитки, каструлю подасть, всі продукти покладе переді мною, то ще їсти зварю. Хочеться і йому чимось помогти. Ще донедавна я хоч на візкові, але пропилосошу у кімнатах, а тепер рука не слухається, то Мітя все прибирає. – розповідала Ліда.
Мій тато вдає, ніби йому і лосі 50 і він як молодик бігає і вирішує усі свої справи, а потім легенько присяде на дивен і почне газету спитати. Чи то телевізор увімкне. Думаю, він гідний приклад для молоді! Я ним дуже пишаюсь!
А які у вас стосунки з батьками?
