11 лютого вшановують святого Власія — у народі його знали під іменами Влас, Улас або Велес. З давніх-давен його вважали покровителем тварин і захисником бідних, тому це свято мало особливе значення для сільських господарів.
Народні звичаї та обряди
Колись вірили, що саме цього дня святий Влас обходить обійстя, наглядає за худобою та посилає їй здоров’я.
Зранку люди брали воду з криниці, кидали в неї трохи воску зі страстної свічки й ставили посудину на покуті на три дні. Вважалося, що за цей час вода набирає благословення. Потім частину її вливали назад у криницю, а рештою кропили худобу — на здоров’я та добрий приплід.
Ті, хто мав багато тварин, замовляли в церкві молебень і з іконою святого заходили до хліва, просячи захисту й добробуту. Хліви також обкурювали ладаном, аби відігнати хвороби й злу силу. А освяченими цього дня свічками лікували біль у горлі.
Обряди на добрий надій
Щоб корова давала поживне, жирне молоко, господарі несли до ікони святого Власія свіже вершкове масло. Його називали «волоським» і вірили, що воно притягує достаток і благополуччя в дім.
Заборони та повір’я
У Чернігівській, Полтавській і Київській місцевостях побутувало повір’я, що в лютневі п’ятниці не варто запрягати волів — аби не накликати на них хворобу чи загибель. Також у ці дні уникали прясти й шити сорочки, щоб не зашкодити майбутньому врожаю конопель.
Обрядове печиво
На Покутті до свята випікали спеціальне печиво, освячували його й давали тваринам. Кілька шматків зберігали біля ікон — їх використовували як «ліки»: змочували у святій воді та годували хвору худобу.
Народні прикмети
Якщо на Власія теплішає і з’являється відлига — сильних морозів уже не буде.
Після цього дня весна не за горами.
День святого Власія здавна вважали особливим, бо люди вірили: як подбаєш про худобу — таким і буде добробут у домі
