Жодного разу навіть голосу не підняв!
І була у нього одна дивна особливість. Щонеділі він кудись виїжджав на пару годин. Лариска вже думала: а чи не коханка там у нього є? Куди ж він так періодично виїжджає. І вирішила вона простежити за ним за допомогою сестри і її машини.
О 14 годині Петро стоїть на зупинці і чекає автобус, який йде за місто. Автобус під’їжджає він сідає і їде. Лариска з сестрою їдуть за автобусом. Кінцева зупинка, і Петро йде в бік лісу. Дуже акуратно вони йдуть за ним. Він по стежці, а вони через кущі пробираються. Через пару кілометрів Петро озирнувся і як давай кричати! Так так кричав, що навіть спокійні дятли переставали стукати своїм дзьобом …
Він кричав просто: «АААААААААА». І більше нічого. Злякалася сестра, а Лариска то ще більше – адже скоро він приїде додому, і їй же з ним ще жити. Швиденько виїхавши звідти і попрощавшись з сестрою, Лариса знехотя пішла додому.
Приїхав Петро з 3-ма тюльпанами, чмокнув в щічку дружину і запитав:
– А вечеря ще не готова? Не починай, відпочивай. Я сам хочу зготую.
Тиждень собі місця Лариса не знаходила, навіть про р0злучення вже думала згадуючи той дивний день. Настала неділя і він знову поїхав.
По приїзду вона запитала:
– Я боюся тебе, мені розповіли як ти кричиш в лісі … навіщо?
– Ларис … мені звичайно дуже незручно, але у мене дуже нервова робота, а енергію то мені потрібно кудись дівати? Ось я раз в тиждень і їжджу в ліс, емоції свої вихлюпую. І знаєш сама – допомагає. Поїхали в наступний раз разом покричимо?
І стали вони тепер разом їздити і кричати в лісі. Лариска теж стала спокійною. І жили вони потім довго і щасливо
