Життєві історії

Я досі дивуюся з деяких біженок. Приїхали у Німеччину, харчуються у безкоштовних їдальнях, одягаються у ношений одяг та ще й живуть на соціальні виплати.

Сьогодні зранку я побачила сцену, яка мене просто вразила. Якщо чесно, навіть не знаю, як на оце все реагувати. Автобус, час пік, людей багато їде.

Мені було 10, коли тато пішов з родини. Мама тоді впала у велику депресію, дуже схудла, постійно плакала та майже нічого не їла. Як виявилося, мій тато

Заміж на старості років, навіщо? Проміняла онуків на нового чоловіка Знаєте, хочу з вами поділитися з моїми думками. Ось, хоч убийте, не можу я зрозуміти

Зміни починаються з тебе! Я живу з чоловіком уже декілька років за кордоном. Приїхала в гості до мами з дітьми, щоб не забували бабусю. Вставши зранку

Днями перевіряла нашу з чоловіком “заначку”. Ми відкладаємо гроші на ремонт у кухні та ванні. Дивлюся – а там нема 10 тисяч гривень! – А то цей, Ліда дзвонила.

Ми з Пашею та Мариною товаришуємо вже років 10 точно. Так ходили завжди 4 – і я Коля, Паша і Маринка. Разом навчалися в університеті, готувалися до сесії

Ми вже доїжджали до Львова, як перед нами постав дідусь поряд зі старим жигулем на обочині. Чоловік активно подавав знак зупитинися. Звичайно ж ми не змогли проїхати повз.

Рік тому я вийшла заміж за Ігоря. Думала, що наше подружнє життя нагадуватиме казку. Однак, так сильно я ще ніколи не помилялася.  Думаю, що справа тут у квартирі.

Звати мене Людмила, мені 62 роки, я вдова. Живу в селі, де завжди повно роботи, маю двох синів соколів. Олег та Павло одружені та живуть окремо в місті.