Життєві історії

Жонатий з Ларисою я вже понад 20 років. Мали двійко синів, які вже давно дорослі. Виросли, як на дріжджах. Одному зараз 16, а іншому 19 виповнилося.

Я чула багато історій про горе-невісток. Всі мої подруги обожнювали обмивати кісточки молодим дівчатам. Вважали, що ніхто не гідний їх синочків.

Змалку я обожнюю вишивати хрестиком. Колись мене навчила бабуся. Вона була справжня вишивальниця. Згодом я це захоплення залишила. Навчалась, мріяла стати юристом.

Була у мене сім’я. Колись. Син зі мною не спілкується, для невістки я порожнім місцем стала, вона навіть коли повз проходить – не вітається.

Своє дитинство я провела в селі. Там, власне, і народилася. Зазвичай, ця місцевість не дає великих можливостей і я це прекрасно розуміла, тому, закінчивши

Пишу своє запізніле каяття. Можливо, моя сповідь зупинить когось від хибного кроку, не дасть помилитися так, як помилився я. На жаль, тепер я можу тільки

Їхня історія починалася так само або майже так само, як історії багатьох сімейних пар. Сонце світило яскраво, життя тільки стартувало. Все було так прекрасно

Світлані хотілося погасити світло й забитися десь дуже далеко, в якийсь темний куток, щоб її ніхто не турбував. Усі почуття були загострені до краю.

Мені було три роки, коли розійшлися мої батьки. Від безвиході мати залишила мене у своїх батьків, бо працювала допізна. Я ходила до сільської школи, мати

Сталось так, що після  нашого з чоловіком весілля нам не було куди йти жити, окрім як до свекрухи на квартиру. Цілих 10 років спільного проживання далися