Життєві історії

Сьогодні вранці Анні Сергіївній стало погано – розбoлівся жuвіт. Та так сильно, що вона зрозуміла – до полiклiніки їй не дійти, доведеться викликати швидку допомогу.

Усе своє дитинство від рідної бабусі мені доводилося чути: – Не передавай нічого через поріг. Не можна! – Чому не можна? – Люди кажуть, що не можна,- розводила

Нехай вибачать мене мої рідні люди, знайомі та близькі друзі, що виношу власний біль на широкий загал, але так далі жити вже не можу. Почуваюся в ситуації

Щодня, впродовж шістнадцяти років, ветеран Другої світової війни Уолтер Сворд ходив в одне і те ж кафе в рідному містечку Браунсвіллі. Чи то була сонячна

Захотів повернутися, але пізно… Чоловік пішов з сім’ї не озираючись, забувши про щасливі спільні роки сімейного життя і улюблену дочку. З того часу минуло три роки.

Подібні історії я читала і чула часто, але ніколи не думала, що це трапиться і зі мною. Навіть не знаю, як вчинити, бо чесно кажучи, зовсім не була готова

Даші 25, дівчина вона красива, розумна, фігуриста, брюнетка з неймовірно красивими блакитними очима. Прийшла вона зовсім недавно працювати до нас в компанію

– Мій колишній хотів, аби вдома завжди були свіжа вечеря, свіжі салатики. Тому відразу після роботи (а до 40 років я працювала вчителем) стрімголов бігла

Весілля у Галини і Василя було у хаті нареченої. Скликали близьких сусідів, зварили картоплі, шкварку засмажили. Коронною стравою був вінегрет.

В магазині до мене підійшла дуже неохайна дівчина і слізно попросила купити їй найдешевшого мила. Ми зустрілись знову через рік і я була шoкована змінами