Життєві історії

Старенький тролейбус нікуди не квапився. Гаряче сонце гріло його облуплені боки. І він поволі, втомлено котився міськими вулицями. Пасажири, розморені

Зазвичай на цьому місці, біля автобусної зупинки, стоять таксисти. Я зупинився там, щоб не виблискувати aваpійкою на дорозі, тому що цей дзвінок був дійсно важливий.

Сел Сікалез з міста Сан-Тан-Валлі, штат Арізона, не звичайна 5-річна дитина. Цей маленький хлопчик – справжній герой, якого хвалять в інтернеті за кмітливість.

Був у мене однокласник по імені Пашка. Такий славний хлопчина. Навчався старанно, хоча відмінником ніколи не був. Але особливо любив Пашка математику.

Моя мама знала, що їй скоро треба вже на той світ піти. І одного дня я почула від неї дивну фразу: – Ти на спадок не претендуй. Краще нехай Марина тут

Я зустрів Ілону відразу, коли повернувся з заробітків. За роки такого життя, я так і не мав сім’ї, хоча мені було вже 36 років. Ілона – чарівна жінка

З Тамарою ми познайомилися в поїзді, коли обоє поверталися з відпочинку. Вона сиділа і читала книгу. Вся засмагла, блакитноока брюнетка.

Вона тихо лежала, відвернувшись обличчям до стіни, нічого не просячи, і не чекаючи ні від кого допомоги. Опинившись в палаті, вона не промовила ні звуку.

Чоловік прийшов в магазин іграшок разом з донькою, щоб вибрати їй подарунок на Різдво. Дівчинка захотіла собі ляльку Барбі і запитала у тата, чи вистачить

Мій чоловік помeр п’ять років тому. Проживаю я зараз сама, оскільки син і донька вже дорослі. Все життя ми важко працювали, щоб дати їм освіту, купити