Під час окупації у Бучі під Києвом російський снайпер убив батька двох дітей. Чоловік пішов провідати рідних, які мешкали неподалік, але додому вже не повернувся. Діти упізнали батька за яскравим рюкзаком, з яким він так і залишився лежати на дорозі.
Детальніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.
Вирішив відвідати рідних
ґdata-i=”ypajwvBU1hI3S84Rr7_FIzx9BekVYcknPeyTZ3rk_zC6Qj8kei2lTB_OGZHXoy2lGwUle8B1MWf0lC7EBV6RhQ**” data-observe-time=”1040″ data-observe-start=”1664695137799″ data-observing=”yes” data-shown=”1″
“Чоловік завжди мріяв жити у приватному будинку”, – каже Олена, тендітна жінка, мати 12-річного Макара та 18-річної Аліни.
До 24 лютого їхнє спокійне життя було наповнене звичайними щоденними турботами. Чоловік Ігор, який напередодні відсвяткував 40-річний ювілей, працював завідуючим складом у Гостомелі. Він щоранку їздив із колегою на роботу, а ввечері повертався до родини до квартири у Лісовій Бучі. Вихідні проводив в ремонті – відбудовував їх із сестрою сімейний будинок у самій Бучі, планував переїзд.
Перші дні повномасштабного вторгнення в будинку саме знаходилася сестра Ігоря та його теща. Сам він із сім’єю ховався у підвалі їхньої багатоповерхівки. Вранці 7 березня, коли в місті вже перебували російські військові, чоловік, який до того дуже переживав за рідних, вирішив їх відвідати. Він узяв із собою рюкзак сина, склав продукти і пішки подався до хати. Дорога до нього займала не більше ніж 15 хвилин.
Впізнав по рюкзаку сина
“Назад він уже не повернувся. Я відразу зрозуміла, що щось сталося – будинок знаходиться дуже близько, але зв’язку з Ігорем не було весь день. Я попросила нашого кума розшукати чоловіка. Коли він через деякий час повернувся, то розповів про зустріч із кадировцями, які не пропустили його до самого будинку, лише дозволили здалеку подивитися на вулицю, на якій він стояв. Серед десятків трупів він упізнав Ігоря – біля нього лежав яскравий рюкзак Макара. Його вбив снайпер”, – розповідає Олена.
Ні забрати тіло чоловіка, ні підійти ближче у Олени можливості не було – у місті орудували окупаційні війська. “Тому, коли з’явилася можливість вийти з Бучі пішки, ми скористалися нею. Невеликою групою ми рухалися у бік траси до ірпінського мосту. Наш шлях проходив через вулицю, де лежав Ігор, тому на той момент діти побачили тіло свого вбитого тата. Росіяни не дозволяли. нам навіть підняти голови, контролювали кожен рух, спрямувавши на нас зброю, і все, що ми змогли – це пройти повз.
Серце мами не витримало
Забрати тіло вдалося більше ніж через місяць, 13 квітня, у день народження Аліни, – Олена робить паузу. – Якби не татуювання на руці та паспорт, який був при ньому – візуально впізнати його було б вже неможливо”.
Весь цей час сім’я приховувала смерть Ігоря від матері Олени: “Ми просили сусідів нічого їй не розповідати, тому що у неї було слабке серце. Але хтось сказав, і серце не витримало. Через два тижні після похорону чоловіка я поховала маму”.
Про благодійний фонд “Діти Героїв” Олена дізналася від дружини колеги Ігоря, який також загинув у Бучі. У сім’ї відразу з’явився помічник (людина, яка допомагає та підтримує сім’ю, займається організаційними питаннями та перебуває на постійному зв’язку). І досі вони перебувають у постійному зв’язку.
“Я вдячна за всю ту підтримку, яку нам надає фонд – фінансову допомогу на кожну дитину, юридичні консультації. Макар та Аліна проходять психологічну реабілітацію, займаються англійською. Крім того, діти отримали взуття, а також грошові подарунки до дня захисту дітей. Фонд робить велику справу, і це дуже важливо”, – каже Олена.
Макар захоплюється кулінарією, мріє про комп’ютер, Аліна – любить редагувати фото, займається спортом, планує вступити до ВНЗ та хоче придбати смартфон.
Для збереження конфіденційності ми не публікуємо справжні назви підопічних фонду. Якщо ви хочете допомогти цій та іншій сім’ї, ви можете зробити це за посиланням тут. Якщо ви знаєте сім’ю, якій потрібна допомога – зверніться до фонду.
