-Цим ти збираєшся годувати мого сина? Подивися, картопля переварена, масла там крихта, а салату взагалі кіт наплакав, та ще й з вчорашнім майонезом.
А крила, ти глянь на ці крила, таке враження, що їх уже хтось до цього їв…
Та Оксана не слухала. Зарплата через 3 дні. А сьогодні ще щось їсти треба. Михайло прийшов з роботи злий як чорт.
Поїсти не встиг, як мама його зустріла. Почала щебетати щось про те, що пішов би до мами, там і борщ наваристий, і оселедчик і кашка з м’ясцем, не те що тут.
Оксана спитала в чоловіка чи буде той їсти, але він тільки носом покрутив, зайшовши на кухню.
Потім пішов в кімнату де сиділа його мама і розглядала сумку Оксани, яку дівчині подарували на день народження.
-Економнішою треба бути. А то чоловік голодний, а ти так грошима кидаєшся… Не встигла вона договорити, як Оксана встала, взяла її за руку і вивела під’їзд.
Михайло побіг за мамою. Уже з балкону дівчина викинула сумку і картоплю з каструлі на голову родички.
Увімкнула телевізор, сіла їсти, добре, хоч собі встигла насипати. Вперше за останні 3 роки вона поїла від душі не економлячи, бо їжі не багато, а чоловік голодний…
А через 3 дні в квартирі мами лунали крики: “Та тебе нагодувати, конякою треба бути, іди до жінки, хай вона тебе годує, я пенсіонерка, не потягну”.
Вони ще не знають, що в цей момент Оксана міняє замки в квартирі.
