Є одна стара притча про маму, яку передають із покоління в покоління…

Колись один чоловік запитав мудреця:

— Скажи, хто любить людину найбільше у світі?

Мудрець усміхнувся й відповів:

— Зараз я тобі покажу.

Він дав чоловікові маленьку свічку й наказав пройти темною дорогою через ліс. Ніч була холодною, здіймався вітер, і полум’я свічки постійно гасло. Чоловік прикривав її руками, боявся впустити, нервував і сердився.

Коли він дістався до кінця дороги, мудрець запитав:

— Чому ти так беріг цей маленький вогник?

— Бо без нього я б заблукав у темряві, — відповів чоловік.

Тоді мудрець тихо сказав:

— Ось так і мама. Поки ти йдеш своїм життям, вона, мов та свічка, горить для тебе. Віддає своє тепло, сили й серце, аби ти не заблукав у темряві. Навіть коли їй боляче — вона світить. Навіть коли втомлена — гріє. І тільки мама здатна любити так: тихо, безумовно й до останнього подиху.

Чоловік замовк. А потім прошепотів:

— Тепер я зрозумів… Найцінніше світло в житті — мамина любов.