Йшли якось двоє друзів через пустелю. Дорога була довгою й важкою, і в якийсь момент між ними виникла сварка. Один із них не стримався і вдарив іншого.
Той відчув біль, але промовчав. Лише нахилився і написав на піску:
«Сьогодні мій найкращий друг мене образив».
Вони продовжили шлях і невдовзі дісталися до оазису. Вирішили відпочити й освіжитися у воді. Та раптом той самий друг, якого вдарили, почав тонути. Його товариш не розгубився — кинувся у воду і врятував його.
Коли врятований оговтався, він узяв камінь і викарбував на ньому:
«Сьогодні мій найкращий друг врятував мені життя».
Друг здивувався і запитав:
— Коли я тебе образив, ти написав це на піску. А тепер висікаєш слова на камені. Чому так?
Той відповів:
— Образи варто залишати на піску, щоб вітер часу міг їх стерти. А добро потрібно закарбовувати в камені — щоб воно залишалося назавжди.
Пам’ятай: образи відпускай, а добро бережи в серці.
