Одній жінці якось уночі наснився Господь. Він сказав їй:
— Завтра я завітаю до тебе в гості.
Прокинулася вона зранку — і взялася ретельно прибирати оселю. Мила, чистила, складала все до ладу, щоб зустріти високого гостя якнайкраще.
Раптом у двері постукали. На порозі стояв старенький дід — зморений, ледве тримався на ногах. Він тихо попросив води й шматок хліба.
Жінка зітхнула:
— Мені зараз ніколи, я готуюсь до важливого гостя. Іди до сусіда.
І зачинила двері.
Не встигла повернутися до роботи — знову стукіт. Цього разу дитина просила їсти. Але жінка лише відмахнулася:
— Іди до сусіда, я зайнята.
Минув ще трохи часу — і знову хтось постукав. На порозі стояла бідна жінка — бліда від холоду й голоду.
— Допоможіть… — прошепотіла вона.
Та господиня вже втратила терпіння:
— Та скільки ж вас сьогодні! Іди до сусіда!
Коли жінка закінчила прибирання, в домі було чисто й красиво. Вона сіла чекати. День минув, а гість так і не прийшов.
Уночі Господь знову з’явився їй у сні. Жінка здивовано запитала:
— Чому ж Ти не прийшов до мене? Я цілий день чекала…
І почувся відповідь:
— Я приходив тричі. Я просив у тебе води й хліба. Я стояв на твоєму порозі. Але ти не впустила мене. Мене прийняв твій сусід.
Мораль цієї притчі проста:
не відвертайся від тих, хто потребує допомоги. Бо інколи за скромним прохачем у зношеному одязі може стояти сам Господь.
