Чоловік прийшов до Бога просити захисту для свого сина, але зрештою отримав значно більше…

Одного разу один чоловік прийшов до Господа. На плечах він ніс важкий мішок, від якого його спина згиналася. Обличчя було напружене, погляд тривожний — він ніби постійно чекав небезпеки.

Господь звернувся до нього:

— Ти виглядаєш втомленим. Сідай, відпочинь трохи.

Чоловік відповів:

— Дякую, але я не можу затримуватися. Я прийшов лише попросити про одне й одразу побіжу назад. Поки мене немає, може статися щось погане, і я буду звинувачувати себе все життя.

— За що саме ти боїшся себе звинуватити? — запитав Господь.

— За те, що з моїм сином може щось трапитися. Я прошу тебе, Господи, бережи його й захищай.

— Я й так піклуюся про нього. Невже ти сумніваєшся в моїй турботі?

— Ні, але життя сповнене небезпек. А мій син хоче все випробувати сам. Я боюся, що він потрапить у біду.

— Якщо він оступиться, то стане обережнішим. Біль і труднощі — теж важливий досвід. Чому ж ти намагаєшся позбавити його цього?

— Я хочу захистити його. Бачиш цей мішок? Я ношу в ньому солому, щоб підкласти там, де він може впасти.

Господь задумався й сказав:

— Але він може впасти де завгодно.

— Так, але ж кажуть: «Знав би, де впадеш — соломки підстелив би». Ось я й намагаюся це зробити.

— Ти хочеш, щоб я теж огорнув його соломою? — спитав Господь. — Добре, подивися.

І тієї ж миті у світі з’явилася величезна копиця соломи, яка повністю оточила сина чоловіка. Вона захищала його від усіх небезпек… але разом із тим відгородила від життя.

Батько дивився, як син намагається вибратися, проте не може. Минув час, і хлопець знайшов сірники та підпалив солому. Навколо піднявся густий дим.

— Сину! — закричав батько. — Я біжу допомогти!

Господь тихо запитав:

— Хочеш підкласти ще соломи? Подумай: чим більше батьки стелять соломи, тим сильніше у дітей бажання її підпалити. Коли їх занадто оберігають, вони не вчаться справлятися з труднощами й робити правильний вибір.

— Я не можу цього допустити! — вигукнув батько. — Моя солома має його врятувати.

— Ти думаєш, що це солома. Насправді це мішок твоїх страхів і тривог. І що довше ти його носиш, то важчим він стає. Невдовзі ти просто не зможеш його нести.

— То виходить, моя опіка синові не потрібна?

— Піклуватися — потрібно завжди. Але жити його життям замість нього — ні. Я також дбаю про нього. Довірся мені.

Чоловік довго мовчав, роздумуючи. Потім попросив у Бога сірники й спалив свій мішок.

Господь сказав:

— Ти зробив правильний вибір.

А чоловік відповів:

— Тепер я довірятиму тобі. Я навчуся приймати життя таким, яким воно є — з труднощами й радощами. І справді повірю, що ти піклуєшся про нас.