Колись у давні часи Бог роздавав народам дари.
Одним дав золото, іншим — моря, ще іншим — великі міста й дороги.
А коли підійшла Україна, у кошику вже майже нічого не лишилось.
Лише зерно, пісня й одна жінка.
Здивувалися ангели:
— Господи, що ж ти даси цьому народові?
І відповів Бог:
— Дам їм жінку, яка вміє чекати й любити,
плакати тихо, але стояти міцно,
берегти дім навіть тоді, коли навколо буря.
Вона навчить дітей співати,
посіє хліб у землю, навіть якщо земля ще холодна,
і запалить свічку надії там, де інші вже опустили руки.
Мине багато років, прийдуть випробування,
але доки в Україні буде така жінка —
буде жити і сама Україна.
Бо її сила — не в мечі,
а в серці, що вміє любити без краю.
