Правда про Стрітенську свічку, яку знають не всі. Світло, яке не в воску: головний сенс Стрітення

Церковна свічка — це не просто віск і вогонь. Вона є видимим знаком живої молитви людини, її внутрішнього стану, довіри до Бога, надії й любові, з якими серце стає перед Господом. Полум’я свічки мовчки промовляє про те, що словами часто важко висловити.

У день свята Стрітення Господа нашого Ісуса Христа особливе місце займає саме стрітенська свічка. Після Божественної літургії Церква звершує чин освячення води та свічок, нагадуючи вірним про Христа як Світло світу, що прийшов у темряву людського життя.

Сам обряд благословення свічок сформувався відносно пізно — у XVII столітті. Його пов’язують з іменем Київського митрополита і святителя Петра Могили, який у Требнику 1646 року вперше подав чин освячення свічок на Стрітення. Проте коріння цієї традиції сягає значно глибше — до давнього звичаю ходів зі запаленими світильниками в день свята. Ці процесії були символом урочистого входження Ісуса Христа, Світла світу, до Єрусалимського храму та нагадуванням про Боже світло, яке просвітлює кожну людину.

З плином часу навколо стрітенської свічки виникло чимало народних переказів. Їй приписували захисні та навіть магічні властивості — від грому, пожеж, хвороб, лихого ока. Однак подібне ставлення не має нічого спільного з християнським вченням і є проявом марновірства.

Свічка не володіє надприродною силою сама по собі. Наділяти предмети магічною дією означає підміняти живу віру забобонами. Це відволікає людину від найголовнішого — довіри до Бога. Дивно й боляче, коли більше надії покладають на річ, ніж на Того, Хто є Джерелом життя і спасіння.

Насправді стрітенська свічка покликана бути лише знаком — знаком щирої віри, чистої молитви й внутрішнього прагнення світла. Вона нагадує, що ми звертаємося до Бога не як до чарівної сили, а як до люблячого Отця, у Якого просимо допомоги, зміцнення і сил для боротьби з гріхом — у собі й у світі довкола.

У молитвах на освячення свічок Церква просить, щоб так само, як вогник розганяє нічну темряву, так і наші душі, просвітлені Святим Духом, виходили з мороку гріха, страху й духовної сліпоти.

Недарма ж саме слово «стрітення» означає зустріч. І головний зміст цього свята — не у воді й не у свічках, а в чесному запитанні до самого себе:

чи готове моє серце вийти назустріч Христу і прийняти Його як Світло свого життя?