4 січня православні християни вшановують пам’ять святого страстотерпця Зосима Аполлонійського. Його життя припало на часи правління римського імператора Марка Траяна — період жорстоких гонінь на християн. Влада вбачала у новій вірі загрозу язичницькому світу, тому наказувала безжально переслідувати й знищувати тих, хто сповідував християнство.
Святий Зосим проявив неабияку духовну силу й витримку. Він не зрікся своєї віри навіть перед обличчям страшних мук. За відданість Христу після смерті був увінчаний мученицьким вінцем і зарахований до лику святих.
У народі цей день здавна називали Зосим-бджільник або днем пасічника, адже святого вважали небесним покровителем бджіл і бджолярів.
Зосим народився та жив в Аполлонії Понтійській. Його сім’я була простою, але жила в достатку. Після завершення навчання юнак вступив на військову службу до імператорського війська. Хоча він добре знав, що імператор Траян був язичником, у серці Зосима жила щира віра в Христа та бажання служити Господу.
Коли у Фракії знову почалися переслідування християн, Зосим залишив військову службу та присвятив себе молитві. Про це донесли правителю Доміціану. Святого схопили й привели на суд, де змушували принести жертву язичницьким богам, аби «очистити» свою провину. Зосим рішуче відмовився.
За це його піддали жорстоким катуванням. Попри біль і страждання, він безупинно молився. Його клали на розпечене ложе, але, за переказами, вогонь не завдав йому шкоди. Тоді наказали взути його у залізні сандалі з цвяхами й примусили пройти ними вулицями міста.
Після тортур святого кинули до темниці, залишивши без їжі та води. Та навіть там він не зрікся віри. Наступного дня Зосиму відтяли голову, а тіло скинули в канаву.
Традиції дня
З давніх-давен люди з особливою пошаною ставилися до меду, вважаючи його справжнім даром Божим.
У день Зосима пасічники виконували спеціальні обряди, аби рік був медовитим. Один із найдавніших звичаїв — встановлення кілків по периметру пасіки, на які насаджували черепи тварин. Вірили, що такий обряд захищає бджіл від лихого ока та псування, а пасіку — від біди, забезпечуючи щедрий і здоровий врожай меду.