Як правильно побудувати процес мобілізації до лав ЗСУ? На четвертий рік війни остаточної відповіді немає. Сама постановка питання тоне в галасі стереотипів: “в ЗСУ люди закінчуються”, “в піхоту гребуть усіх підряд”, “добровольців більше немає” тощо.
Разом із тим у Міноборони констатують, що рівень мобілізації (збірний термін, який охоплює різні практики: від добровольчого руху до бусифікації) в Україні “є стабільним”.
Ба більше, в ЗСУ масштабують успішний досвід: на базі батальйонів створюють полки, а на основі полків – бригади. Автоматично в рази збільшується комплектація таких підрозділів.
Реклама:
Один із прикладів – 429-ий окремий полк безпілотних систем “АХІЛЛЕС”, який масштабувався з батальйону в полк у січні 2025 року.
Відтоді кількість людей у підрозділі зросла в декілька разів. За вісім місяців рекрутерам полку вдалося набрати понад тисячу осіб.
Звідки приходять люди, хто вони і яка взагалі в Україні ситуація з мобілізаційним потенціалом, а також – якою все-таки має бути “мобілізація здорової людини”? Ділиться досвідом та відповідає на ці та інші запитання керівник служби рекрутингу полку “АХІЛЛЕС” капітан Богдан Рижак.
Всі фото надані 429-им полком безпілотних систем “АХІЛЛЕС”
Звідки люди в “АХІЛЛЕСІ”
– Ми часто чуємо про те, що в Україні вичерпується мобілізаційний потенціал. Особисто ви відчуваєте цю тенденцію в своїй роботі?
– Твердження, що в Україні “нема кому служити” – міф і нісенітниця. Якщо говорити про мобілізаційний потенціал країни, то йдеться про мільйони людей, але я не мислю такими категоріями. Задача моєї команди – відсіяти випадкових і вибрати кращих задля того, щоб масштабувати команду. Досі це вдавалося.
Ми щодня обробляємо заявки, проводимо співбесіди та первинний відбір з 20–30 осіб, після чого передаємо підрозділам контакти тих, хто його пройшов – для подальших співбесід з командирами.
На піку рекрутингової кампанії ми щодня обробляли близько 250 заявок, зараз темпи знизилися у зв’язку з наближенням процесів комплектації, менше залишилося вакансій.
– Звідки люди в “Ахіллесі”? Іншими словами, які основні “джерела комплектації”?
– Кістяк підрозділу – добровольці першої хвилі, які ще в лютому 2022 року приєдналися до лав київського 128-го батальйону 112-ої бригади ТрО. Колись вони складали 100% загальної кількості. Власне, вони й залишаються носіями наших традицій та цінностей.
Сьогодні частка “старожилів” підрозділу складає приблизно 25% від загальної комплектації. Ще десь 29% особового складу це військові, що перевелись до нас з інших частин. Серед них, до речі, також є добровольці.
Між іншим, добровольці в класичному розумінні, тобто ті, хто раніше не служив з різних поважних причин, але в якийсь момент з власної ініціативи вирішив приєднатися до наших лав, також є.
Теза про те, що добровольчий рух повністю “вичерпався” – ще один міф. Зокрема в нашому полку добровольці “останньої хвилі” складають 14%. Є люди, мотивація яких по-справжньому вражає…
– Наведіть приклад.
– Та безліч таких прикладів. Приходить до нас чоловік з астмою другого ступеня, виглядає як класичний бухгалтер. Виявляється, він і є бухгалтер. А нам якраз потрібен був діловод з бухгалтерськими навичками, ну я й запропонував йому цю посаду. А він такий: “Ні, я прийшов сюди, щоб нищити ворога!”. Про астму на ВЛК він промовчав…
Дуже впертий, наполіг на своєму… Я його завчасно попередив, що якщо його астма стане на заваді – переведемо у штаб. Нещодавно він отримав поранення, але вже знов став до строю. Мені здається, що для нього найгіршим покаранням було б потрапити в бухгалтерію.
Такі випадки не поодинокі. Є також багато тих, хто переводиться з тилових частин, бо їм набридла штабна робота. Хоча треба сказати, що така робота також дуже важлива та потрібна.
– Складається враження, що проблем із мобілізацією в країні немає…
– Та багато проблем, але ж я кажу про свій досвід і наш підрозділ. Мушу визнати, що підготовлених людей, у яких за плечима є вишкіл, сертифікати про проходження курсів операторів БпЛА та тактичної медицини, стає дедалі менше…
– А примусово мобілізованих бійців у вас багато?
– Таких близько 8%, вони добре служать, я не відчуваю, що у цієї категорії “ахіллесівців” є якісь серйозні проблеми з мотивацією. Думаю, це пов’язано з тим, що коли ці люди потрапляють до нас, то їхні страхи та упередження розвіюються, бо в нас доволі “людиноцентричний” підрозділ.
СЗЧ – не вирок
– До 30 серпня у військовослужбовців, які пішли в СЗЧ, була можливість уникнути кримінальної відповідальності та повернутись до лав ЗСУ. Вони могли подати заявку в будь-який підрозділ. Ви розглядали такі звернення?
– Безумовно, ми скористалися цим вікном можливостей. Зараз у нас близько 24% таких бійців. Переважна більшість з них добре служать: навчаються, підвищують кваліфікацію та класно виконують бойові завдання.
Серед них є невеличкий відсоток тих, хто здійснює повторне СЗЧ. Як правило, це пов’язано з проблемою алко- та наркозалежностей, адже у нас “сухий закон”.
– Але зараз це вікно можливостей зачинилося – Верховна Рада підтримала в першому читанні законопроєкт № 13260, який передбачає повернення кримінальної відповідальності за СЗЧ. Ця подія спричинила неабияку дискусію в суспільстві. З вашої точки зору, чи є сенс знов і знов відкривати “вікна можливостей”?
– Ну ось дивіться, наша розмова почалася з проблеми мобілізаційного потенціалу – вичерпується він чи ні. Ця тема прямо стосується СЗЧ. Скільки в країні відповідних кримінальних проваджень? Якщо не помиляюся, з початку повномасштабного вторгнення кількість кримінальних справ по СЗЧ складає близько 200 000. Ви уявляєте собі, скільки це бригад?
– Якщо бригада це 5000 чи 6000 тисяч осіб, то… понад 30. Але ж у цих людей, напевно, проблеми не тільки із законом, а й із мотивацією?
– Я щойно розповів вам про наш позитивний досвід – 80% “колишніх СЗЧшників” добросовісно воюють у наших лавах. Так, я не заперечую той факт, що серед цієї категорії трапляються алкоголіки, наркомани, особи з низькою мотивацією.
Але давайте тоді враховувати, що є й абсолютно адекватні солдати з фантастичним бойовим досвідом (між іншим, серед них є й добровольці першої хвилі). Переконаний, що з таких людей можна формувати потужні підрозділи.
– Процедура повернення із СЗЧ доволі складна, може займати кілька місяців. Чи існує ризик втратити СЗЧшника “по дорозі”?
– У нас напрацьована, можна сказати, “власна технологія” під ключ.
По-перше, ми буквально “за ручку” супроводжуємо особу, яка прямує до нас та допомагаємо їй вирішити усі бюрократичні та юридичні проблеми. Наш представник приходить з ним до Військової служби правопорядку (ВСП), де оформляється відповідний “припис”.
Наступний крок – батальйон резерву. Там бійця реєструють, приймають у штат. Потім ми чекаємо, коли з його бригади надійдуть документи, і він потрапляє у план переміщення до нас. У фіналі ми їдемо за ним і забираємо.
– А як же судове засідання?
– Це вже в нас відпрацьовує юридична служба. Існує електронний суд, який створений для того, щоб військовослужбовець не залишав місце дислокації. Це дуже зручно. Підсудний визнає провину, провадження закривається і розпочинається його повноцінна служба в нашому підрозділі. Звучить страшно: “батальйон резерву”, “суд”, але ж пам’ятаєте прислів’я: “Не такий страшний чорт, як його малюють”.
Мобілізація “під ключ” без ТЦК
– Здається, “чорта” бояться не тільки СЗЧшники. Якщо дивитись правді в очі, пересічні громадяни лякаються ТЦК. Мовляв, прийдеш до ТЦК з рекомендаційним листом від конкретного підрозділу, а тобі скажуть: “Нам твої папірці до одного місця”. Щось подібне в вашій практиці траплялося?
– Чого тільки в житті не буває. Пригадую випадок: представники компанії-виробника безпілотників везли до нас дрони. Це були заброньовані чоловіки, які реально працюють на оборону країни. На блокпості їх зупинили та повезли в ТЦК, сказали, що вони в розшуку… Хлопці, яких “пов’язали”, дзвонять до нас: “Рятуйте!”.
– Чим ця історія закінчилась?
– Я приїхав у той ТЦК… Виявилося, що попри бронь, у хлопців не були поновлені дані, їм треба було пройти ВЛК. Закінчилося тим, що вони пройшли ВЛК, поновили дані та повернулися до роботи. Все начебто нормально, хоча ситуація, м’яко кажучи, для людей дискомфортна. Примусова мобілізація це реалії військового стану…
Але повернімось до теми “страхів”. Ви праві, іноді навіть законослухняні люди, які налаштовані на те, щоб добровільно приєднатися до наших лав, відчувають психологічний дискомфорт у стінах ТЦК. Тому ми своїх рекрутів не проводимо через ці стіни.
– Як тоді відбувається проходження військово-лікарської комісії?
– ВЛК вони проходять у медичному закладі, а їхні документи в ТЦК оформляє рекрутер. Це спрощує та прискорює загальну бюрократичну процедуру – виграють усі: ми, рекрути та представники ТЦК, у яких стає менше мороки.
Жартома можна сказати, що ми розробили клієнтоорієнтовану модель під назвою “мобілізація під ключ”. Територіальні центри комплектування в цьому алгоритмі просто виконують функції постановки на облік або зняття з обліку.
Контракт 18–24
– Розповідаючи про основні джерела комплектації полку, ви не згадали про “Контракт 18–24”. Чому?
– По-перше, вмотивована молодь до 25 років приходила до нас на контракт задовго до того, як це стало мейнстримом і за це почали платити мільйон гривень.
По-друге, коли був запроваджений проєкт “Контракт 18–24”, він не розповсюджувався на операторів БпЛА.
Це було несправедливо: що молодше людина, то більше шансів, що з неї вийде класний пілот. Бувають виключення, але це – унікуми більшою мірою.
Це не ейджизм, просто ми змушені враховувати певні характеристики: фізичну підготовку, швидкість реакції, моторику пальців… Тому здебільшого в нас граничний вік, наприклад, для пілота FPV – 35 років. Але є і винятки.
30 липня Кабмін підтримав ініціативу Міноборони щодо розширення експериментального проєкту “Контракт 18–24”. Відтепер він поширюватиметься на наші бойові посади. Зараз ми працюємо з такими заявками і вже є перші кандидати, які готуються до призову.
– Комусь відмовляєте?
– Звісно ж! Під час первинного відбору конкретно по цій категорії відсів складає 70%.
Причини різні: недостатня мотивація, погана фізична підготовка, захворювання, проблеми з алкоголем і наркотиками, психологічна вразливість і незрілість, а також кримінальні правопорушення.
При цьому частина з цих людей намагається приховати свої проблеми зі здоров’ям або законом, проте ми їх швидко виявляємо і надаємо відмову.
Трапляється, що людина подала заявку, але потім не виходить на зв’язок – передумала. А знаєте, коли побільшало таких “зникнень”? Коли уряд оприлюднив постанову про дозвіл на виїзд за кордон для чоловіків віком від 18 до 22 років.
А тепер дивіться: протягом серпня молода людина подає заявку на “Контракт 18–24”. Після цього відкривається, так би мовити, “вікно можливостей”, і вона “корегує свої життєві плани”.
– На перший погляд, люди, які виявили готовність воювати, і ті, хто хоче виїхати з воюючої країни – це дві множини, які не перетинаються…
– Практика показує, що інколи – перетинаються. Молодь схильна швидко змінювати плани. Втім, це історія не про проблеми нашого підрозділу, а про загальну мобілізаційну політику в державі. Нам же завжди вдавалося вирішити будь-які проблеми. Переконаний, що так буде й надалі. Підрозділи Сил безпілотних систем продовжують масштабуватися.
Рецепт успіху
– Якщо говорити безпосередньо про кейс “масштабування з батальйону до полку”, в чому секрет успіху?
– Я вже згадував наші принципи, серед яких – людиноцентричність, взаємоповага, побратимство. Це не просто красиві слова. Ми максимально чесні перед суспільством. Те, що можна прочитати в інтерв’ю та почути в публічних заявах командирів, співпадає з приватними відгуками бійців.
До речі, приватні рекомендації, так зване “Сарафанне радіо” – один із наших найкращих інструментів для отримання заявок.
– Яким має бути рецепт під назвою “мобілізація здорової людини”? Що б ви порадили майбутнім військовослужбовцям?
– Найголовніша порада: цікавитись різними рекрутинговими центрами і кампаніями, наводити довідки про підрозділи.
Не вірите публічним заявам військових, не дивитесь телевізор, не заходите на LobbyX, щоб переглянути посади, не гортаєте стрічку новин з ураженнями підрозділів? Ну добре.
Але ж майже в кожного є друзі та знайомі, які воюють. Можна звернутись до них: як вам служиться? Збираєтесь переводитись? А до якого підрозділу? А що вас спонукало обрати саме цей підрозділ?
– Що чи хто особисто вас дратує під час роботи?
– Люди, які пливуть за течією. Я щодня відповідаю на дзвінки: “Допоможіть витягнути людину, заберіть його до себе з ТЦК”. Ну в ТЦК свої задачі, в мене – свої.
Іноді, якщо нам якийсь спеціаліст дуже-дуже потрібен і в нас налагоджені зв’язки з конкретним ТЦК, я берусь за це. Але це погана історія. Як так трапилось, що ти йшов по вулиці і раптом тебе відправляють “невідомо куди на війну”? Та тому що ти роками живеш у країні, де йде війна, і не цікавишся війною!
Можна ж обрати підрозділ самому, напряму або через центр рекрутингу… Натомість, частина таких людей намагається щось “порішати”. Але вони не розуміють, що це марно. Сьогодні ти віддаси кілька тисяч доларів, щоб вийти з ТЦК, але завтра тебе знову привезе туди поліція, бо з розшуку ніхто не зніме. У мене немає слів щодо таких людей…
У цей момент дзвонить телефон, і Богдан Рижак комусь відповідає стриманим голосом: “Ні, витягти людину я не можу. Ні, не можу…”. Коли ми тиснемо один одному руки, офіцер продовжує розмову: “У нас немає виходів на Навчальні центри ДШВ, я вже казав…”
Дмитро Фіонік, для УП
