Про те, які настрої щодо України зараз панують у політичних колах Європи, хто з європейців має підхід до Трампа і може стати нашою головною надією на переговорах, а хто відверто дратує американського президента – читайте в колонці заступника головного редактора РБК-Україна Мілана Лєліча.
“Для Трампа ми – Європа – це лайно”, – говорить РБК-Україна один з досвідчених делегатів Парламентської асамблеї Ради Європи. Ми обговорюємо одну з найтривожніших тем останніх тижнів – можливість укладення Дональдом Трампом тієї самої “угоди” з Путіним щодо України, за спиною не тільки самої України, а і Європи в цілому.
Причому розмова відбулася ще до того, як Путін актуалізував давно протухлу пропагандистську історію про “нелегітимного Зеленського”, а потім їй надав потужного імпульсу спецпредставник Трампа з питань України та РФ Кіт Келогг своїми міркуваннями про проведення виборів. Очевидно, середньоєвропейський рівень тривожності перейде з жовтої в червону зону після майбутньої телефонної розмови Трампа і Путіна, яка, за чутками, може відбутися вже найближчими днями.
“Трамп зосереджений на Росії та Китаї. Ми бачимо, як Зеленський перед ним розстеляє червону доріжку, але Трамп не хоче по ній іти”, – міркує співрозмовник далі. Дійсно, протягом останніх кількох місяців українська влада дуже помітно намагається сподобатися Трампу, зокрема й за рахунок гострих шпильок на адресу ненависних їм демократів.
Але до тієї самої гри явно долучився і кремлівський диктатор, із по-дубовому простими, але такими, що тиснуть на болючі точки Трампа, меседжами: про “вкрадену перемогу на виборах 2020 року”, про те, що за Трампа “не було б кризи в Україні” і т. ін. Хто перемагає в заочному змаганні за симпатії американського честолюбця, поки що невідомо, але тривога щодо “оборудки за спиною” шириться всією Європою.
Якщо першого співрозмовника, за отриманими РБК-Україна характеристиками, відрізняє латентний антиамериканізм, то другий, навпаки, – затятий прихильник трансатлантичної єдності. Але меседжі схожі. “Домовленість щодо України навряд чи буде досягнута на якомусь широкому саміті. Напевно, все вирішать кілька людей за закритими дверима”, – каже він. І до запропонованого переліку – Трамп, Путін, опціонально Сі Цзіньпін – додає: і Марк Рютте.
Новий генсек НАТО в новій політичній реальності часів Трампа справді виступає одним із ключових амбасадорів здорового глузду, на глобальному рівні. І, що дуже важливо, має налагоджений контакт із Трампом. Ба більше, в європейських політичних колах кілька років тому його називали “заклинателем Трампа”, оскільки саме Рютте, на той момент – прем’єр Нідерландів – загадковим чином умів згладжувати гострі кути у відносинах американського президента з європейцями, ще на першому терміні Трампа.
І вже точно Рютте не викликає у Трампа такої алергії, як колективна Європа та її втілення – керівництво Єврокомісії. На те є дві причини. Перша – євробюрократія в уявленні Трампа є квінтесенцією тієї самої “deep state”, яку зараз із таким захватом трощить у США Ілон Маск: легіон маловиразних персонажів із незрозумілими функціями, яких до того ж ніхто не обирав. Але які за фактом забезпечують стійкість Євросоюзу і “інституційну спадкоємність” – для Трампа явно щось незрозуміле, а тому вороже.
Друга причина – загальноєвропейські структури є для нього непотрібним прошарком, що заважає “укладати угоди” безпосередньо з лідерами національних держав. За два з гаком тижні на посаді Трамп якраз яскраво продемонстрував свій вкрай персоналістський підхід до справи. Зателефонував до однієї столиці, до другої, до третьої – все, проблеми вирішено, торговельні війни виграно навіть до їхнього початку (принаймні, в уявленні MAGA-електорату).
А тут зателефонувати і “нарізати завдань” лідерам умовних Іспанії, Чехії або Фінляндії не вдасться – будь-які серйозні рухи їм треба обов’язково узгодити з Брюсселем. Трампа це очевидно бісить.
При цьому українське керівництво останнім часом якраз активно просуває меседж про те, що Європа обов’язково має бути присутня за столом на будь-яких мирних переговорах. Але визнає, що цього може й не статися, оскільки Європа сама втратила імпульс.
Насамперед це стосується, звісно, “двокамерного серця Європи” – Франції та Німеччини. Але в першій уряд живе у щоденному страху відставки, у другій – коаліція померла після довгої агонії, попереду вибори і непроста нова коаліціада.
При цьому, як розповідають поінформовані співрозмовники РБК-Україна, навіть ті європейські депутати, у яких є прямий доступ, наприклад, до Емманюеля Макрона або Олафа Шольца, теж не особливо поінформовані про майбутні плани Трампа щодо України і Європи в цілому. Що, звісно, ще більше посилює їхню розгубленість і страх перед майбутнім, з якого вже явно проступає торгова війна зі США.
Крім розгубленості, в європейських кулуарах витають і псевдопацифізм (“чому ви просто не сядете і не поговорите”), страх перед Москвою (“а раптом росіяни скинуть на нас бомбу” і прагматичніше “а раптом зростуть ціни на бензин і виборці прокинуть нас на виборах”) та дуже закамуфльоване, але виразне бажання повернутися до “business as usual”, на заваді чому є війна.
Зимова сесія ПАРЄ (фото: прес-служба Ради Європи)
На щастя, ці настрої в тій же ПАРЄ відчуваються, але все ж точно не домінують. Можливо, якби Україна та її делегація постійно не нагадувала про себе, справи були б інакшими. А так в Асамблеї підтримка України є правилом хорошого тону, пристойно поводиться навіть угорська делегація.
Але крім висловлення підтримки Україні та засудження Росії, поки не особливо зрозуміло, де саме Європа бачить своє місце на поточному етапі підготовки до “великих переговорів”. У резолюції ПАРЄ під гучною назвою “Європейська прихильність справедливому і тривалому миру в Україні” не знайшлося особливих подробиць власне про роль Європи. А її основна ідея – “мир через силу” –багатьом незрозуміла, навіть серед симпатиків України.
Головними європейськими друзями України, як і раніше, залишаються балти, а також європейська Північ і Сполучене Королівство. Але навіть усі разом вони не можуть диктувати глобальний порядок денний щодо України, особливо, якщо врахувати серйозні домашні проблеми у британського уряду. “Європа може почати щось робити у сфері оборонки, але вона буде це робити, як Європа завжди робить – дуже повільно, десять років. У вас і у нас немає стільки часу”, – говорить РБК-Україна один з європейських дипломатів.
А в моменті ж порядок диктують США і особисто Трамп, інші змушені просто реагувати. І на Заході поки не знайшлося нікого, хто міг би сказати американському президенту рішуче “ні”.