Коли одна жіночка була маленькою, її бабуся розповідала постійно, що в церкві завжди можна знайти душевної рівноваги та радощів, щоб не трапилося з тобою.
Коли вона стала дорослою, життя постійно випробовувало її. Тоді вона почала згадувати бабусині слова та вирушила до церкви.
Прийшовши до храму Божого, до неї підійшла одна парафіянка та сказала, що вона не правильно тримає руки під час молитви. Інша – сказала, що не в тому місці стала. Ще одна зробила зауваження про зовнішній вигляд, а останньою краплею стало те, що мене зовсім попросили вийти з церкви. Дівчина дуже засмутилася, вийшла, сіла поруч з церквою на лавку та почала голосно плакати. Через деякий час вона почула якийсь голос та побачила Господа. Й промовила до нього:
- Ісусе, мене не пускають до церкви!
Господь пригорнувши її відповів:
- Не засмучуйся, зі мною теж таке буває, іноді вони й мене не пускають…
Одного разу я почула одну мудру розповідь парафіянки. Вона розповідала про зовнішній вигляд, як вони себе поводять, як моляться і таке інше. Головне те, що в серці у людини, яка прийшла до церкви, а не те, як вона виглядає та тримає руки.
