Народний артист України, лауреат Шевченківської премії, директор столичного Театру на Подолі, викладач акторської майстерності та активний громадський діяч Богдан Бенюк усередині листопада особисто прибув до столиці Португалії Лісабона, щоби презентувати дебютну режисерську роботу Олександра Кобзаря – фільм “Батько”.
В ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA актор розповів про мету свого приїзду в найзахіднішу країну Європи, ставлення до російської мови в Україні та військових ЗСУ, які не спілкуються державною. Він також пояснив, чому попри все варто сьогодні підтримувати президента Володимира Зеленського і прислухатися до колишньої народної депутатки Ірини Фаріон у мовному питанні.
– Кому належить ідея приїхати у Лісабон, щоб особисто представити фільм Олександра Кобзаря “Батько”, в якому ви зіграли одну із ролей?
– Я планував відвідати своїх друзів у Португалії. Кажу їм: “Я приїжджаю і маю можливість привезти фільм”. І Олександру Кобзарю сказав: “Сашо, є можливість мати португальські титри. Я поїду і покажу цей фільм”. Він погодився. Картину побачили представники посольства і сказали, що можна буде також презентувати її в Бразилії та інших країнах, де є португальська мова.
Я вважаю, що цей фільм треба показувати. Бо це добрий фільм, який розкриває надзвичайні потаємні стосунки, які існують у родинах. І ця тема є важливою не тільки тим, хто в Україні, а й українцям, що перебувають за її межами. Пропасти в цьому непростому світі поза межами країни набагато легше, ніж нам в Україні, де ми зараз напряму воюємо з ворогом. Ті українці, які виїжджають і допомагають різними способами Україні, – вони у світі, який належить не їм, а іншим націям. Вони там чужинці. Своє треба оберігати. Саме тому фільм маємо показувати також усім тим, хто виїхав, щоб пам’ятали, хто вони.
– Тема мови продовжує дуже гостро стояти на другому році повномасштабного вторгнення як всередині України, так і за її межами. Нещодавно мовознавиця, політикиня і громадська діячка Ірина Фаріон досить зухвало висловилася щодо російської мови серед військових ЗСУ. Українські біженці і не тільки продовжують бути її носіями за кордоном. Прокоментуйте, будь ласка, ситуацію з вашого погляду.
– Ви у своєму запитанні сказали, що дуже г0стро на другому році великої bійни стоїть питання української мови… Відмотайте ще 30 років від Дня Незалежності. І це питання досі є актуальним. Тому Ірина Фаріон абсолютно точно все сказала. І ті громадяни України, які не спілкуються українською мовою, повинні зрозуміти, що, говорячи російською мовою, вони продовжують просувати “rусsкій мlр” в Україні.
І це треба визнати всім. Передусім – керівникам держави, які до цього спонукають, всім працівникам, які працюють у державних установах, керівництву української армії і командирам, які дають присягу на служіння України українською мовою. Фаріон сказала правильну річ і не побоялася це зробити під час війни.
Треба замислитися тим людям, які виросли в Україні. Їм ганьба! Те, що вони захищають Україну, – супер. Але вони захищають, розмовляючи мовою заrар6ника. Це неприпустимо. Вони повинні це зрозуміти і змінити своє ставлення до найважливішого – громадянства України. Бо той громадянин України, хто є носієм мови, вважається її громадянином, а всіх решту я вважаю заrар6никами. Це стосується і українців за кордоном. Якщо вони не спілкуються українською мовою, то які вони українці? Їх треба викреслювати і казати, що вони р0сіяни.
– Не так давно в іспанському місті Аліканте проходила презентація воєнної драми режисера Зази Буадзе “Мати апостолів”. В одному інтерв’ю ви назвали Аліканте “містом m*с@аліv”. Чи мали там якісь конфлікти, пов’язані з росіянами?
– Ні, вони тихо там сиділи. Їх навіть не було чути. Бояться, що можуть вигнати, тому ні в які конфлікти не влазять. Зрозуміло, що гроші, які вони мали, віртуальні. Бо картки ж не працюють. Чомусь. Чи ще щось не працює. Чомусь. Тому вони там поводяться досить адекватно.
– Частина зйомок фільму відбувалася на нині окупованій території України, в Бердянську і Генічеську на березі Азовського моря. Які емоції викликає перегляд фільму наразі та чи вірите, що Україна поверне свої території?
– Емоцій ніяких немає, вони [території] повернуться. Не можна проковтнути все. І те, що робиться зараз, і те, що бравада, яка закінчилася провалом їх на початку березня минулого року, – це дуже хороший урок і для них, і для їхнього лідера Володимира Путіна. І, звичайно, вони виховані в зовсім іншій сфері ставлення до людей, зовсім інші загарбницькі мотиви. І це стосується не тільки керівництва Росії, а й простих людей. І тому вважати, що російський народ стоїть збоку й нібито немає його вини в цьому, – велика помилка. Вони винні. Вони виплекали такого лідера. Вони винні у всьому, в Україні пролито багато кр0ві, і та вина не відмиється ніколи. Тому надзвичайно важливо для нас засукати рукави і відповідати їм тим самим. Бо ми є захисниками своєї землі.
– Чи задоволені ви теперішнім очільником держави Володимиром Зеленським? Чи проголосували би за нього наступного разу?
– Я за нього [Володимира Зеленського] не голосував. У мене були і є до нього певні претензії. Те, як він хвилеподібно керував державою, – у цьому були моменти поваги і неповаги. Те коло оточення, яке він має, абсолютно не викликає в мене захоплення. Але в мене наразі до нього ставлення як до президента, якого потрібно підтримувати зараз, бо йде війна. Ми маємо постаратися забути всі ті негативи, сконцентруватися разом і не робити тих кроків, які би вели нас до передчасних виборів, переобрання президента, Верховної Ради.
– Якось ви сказали, що українці часто плутають демократію із вседозволеністю. Чи є в України шанс побудувати таку демократію, як у Європі, до якої вона так прагне?
– Так, це правда. Треба навчитися виконувати обов’язки. Шанс побудувати демократію, таку, як у Європі, є, але дуже важливо, щоб в Україні зробилося суспільство українське, а не таке, яким є на цей момент, бо наразі воно дуже розрізнене. Тому процес усвідомлення єдиного суспільства у нас продовжується.