Я працюю у Чехії вже добрих 10 років точно. Поїхала сюди на роботу, бо в Україні були страшні злидні. Наша фірма у 2013 році закрилася, адже головна філія була у Росії. І всіх звільнили геть, навіть зарплату не виплатили всю до кінця.
А якраз моя колишня однокласниця частенько їздила у Прагу на роботу. Якось я перестріла її на базарі, вона першою запропонувала поїхати з нею:
– Повір, там дуже і дуже гарно платять. Роботодавець дає житло та оформляє документи, раз на тиждень дає получку на руки.
– Не знаю, як я туди поїду?
– Галю, в тебе донька, її якось треба на ноги підіймати, майбутнє дати. А що ти в цій Україні заробиш?
Тоді моя донька Христина закінчувала 11 клас та готувалася до ЗНО. Вона хотіла навчатися у Львові, а ціни там космічні. Що на оренду квартири, що на оплату університету. І я чудово розуміла, що не потягну ці витрати, якщо залишуся у нашому невеличкому містечку. Тим паче, вона вже доросла, може сама про себе потурбуватися.
От я відкинула всі ті сумніви та з чистою совістю поїхала до Праги. Так, спершу було дуже важко, адже я не знала мови. Працювала на заводі з фасування риби, холодних цех, зміна починалася о 5 ранку та до 8 вечора стояла на ногах. Добре, що хоча б начальник дав мені невеличку кімнатку у гуртожитку та возив автобусом на завод.
Частенько я перекидала Христі гроші на картку, аби вона заплатила за оренду квартири, за комунальні послуги, мала собі на витрати. Раз на місяць через одного водія передавала великий пакет з продуктами. Якісь крупи, макарони, олію, сири, солодощі. Донька натомість тішила мене, що піде на червоний диплом та має гарні оцінки.
У 2018 році Христя вийшла заміж за свого однокурсника Дмитра. Я тоді привезла їй гарну сукню на весілля, оплатила фотографа, всіх гостей з нашого боку. Молодята почали помалу відкладати гроші на власне житло, хотіли жити у Львові. Але поки не виходило, то переїхали до свахи, Антоніни Василівни.
– Мамо, я вже більше так не можу. Пані Антоніна гарна жінка, але я не почуваюся тут господинею, – жалілася Христина у Скайпі.
Я мала 30 тисяч доларів на “чорний день”. Планувала ці гроші відкласти собі на старість, коли повернуся в Україну. Але стало так шкода Христинку. Гроші я ще зароблю, а от донька в мене єдина! Тому вже влітку 2019 я купила Дімі та Христинці квартиру-студію. Район Чорновола, до центру можна пішки дійти, новобудова, поруч є багато магазинів. Якщо тут є читачі зі Львова, то ви знаєте, що це дуже хороший, але трохи дорогий район.
І вже у новій квартирі їх жило троє – Христинка народила первістка, Богданчика. Я так тішилася, коли вона показувала мені у Скайпі малюка, надсилала фото. Звісно, для Богдасика я нічого не жаліла. Передавала іграшки, одяг, продукти та гроші.
Зараз малюкові вже 4 рочки, ходить до садка. Христя після декретної відпустки вийшла на роботу. І я хотіла вже повертатися в Україну. Ну, по-перше, вже вік не такий, хочу відпочити. По-друге, сумувала за онуком. Адже я рідна бабуся і так рідко бачу Богдасика. Ну і врешті-решт, відклала собі знову пристойну суму на старість. Половину витрачу на ремонт квартири, половину покладу в банк під відсотки.
Однак, у грудні Христя потішила мене новиною:
– Мамо, а я знову вагітна. Кажуть, що буде дівчинка.
– Ох, яка то Божа благодать!
– Тільки, мамо, у мене до тебе є одне прохання. Нам вчотирьох буде дуже тісно у цій квартирі. І ми з Дмитром вже розглядаємо варіант, аби переїхати у будинок. Сокільники чи Винники. Вже ходили до рієлтора та дивилися на готові будинки до здачі. Тільки ціни дуже кусаються. Через війну так ціни на нерухомість піднялися, що космос просто. Може, ти нам пару тисяч докинеш?
Таке прохання мене дуже і дуже засмутило, чесно. Адже я раз вже доньці допомогла чималою сумою. Так, вона з Дмитром не дуже багато заробляють на роботі. Але ж можна якось економити, відкладати гроші, взяти кредит.
– Мамусю, ти ж можеш навіть продати свою квартиру ту стару. І переїдеш жити до нас у будинок. Я не буду в декретну відпустку виходити, ти з малюками будеш няньчитися. Сама ж казала, що дуже за Богдасиком сумуєш. Хіба треба докинути пару тисяч на ремонт і все.
Я не знаю, що робити у такій ситуації. Так, їм буде тісно у квартирі і хочеться більшого простору. Однак, я ці гроші заробила для себе. Хотіла зробити ремонт у своїй квартирі, жити там спокійно, а до рідних на вихідні приїжджати. І, якщо чесно, я не планувала старість провести серед підгузок та іграшок. Гарувала у Празі, то тепер хочу для себе пожити.
Часу, аби подумати, у мене не так багато, адже Христині у травні вже народжувати. І вони хочуть швиденько переїхати у новий будиночок. Сваха казала, що нічим не допоможе, бо сама стільки грошей на базарі не заробляє.
Поки я ще не сказала Христині остаточну відповідь. Але якщо я відмовлю, то вона може взагалі заборонити бачитися з онуками. А у мене від такого аж на серці погано стає.
Напишіть нам в коментарях
