Син з невісткою мають земельну ділянку. Вони придбали її ще 7 років тому, але з того часу вона пропадає. Окрім паркана й фундаменту там довго більше нічого не було. Згодом молоді прождали двокімнатну квартиру, щоб побудувати перший поверх. Самі разом з дочкою переїхали в гуртожитську кімнату.
Кожна наша зустріч зводиться до розмов про це будівництво. Вони мріють про те, який у них буде ремонт, вирішують чим перекривати дах і як утеплювати стіни.
Я не маю куди вставити навіть слово. Як тільки заговорю про свої проблеми, то мене одразу ж переб’ють, адже тема будинку є набагато важливішою.
Насправді я завжди розуміла, що син з невісткою хочуть переконати мене продати свою квартиру і віддати їм гроші на ремонт. Нібито потім ми всі разом зможемо розміститися у великому домі. Проте я в це не вірю, адже їм ніколи не буде достатньо грошей, щоб закінчити почате.
Якось під час чергової зустрічі я не витримала і прямо запитала:
– Ви хочете, щоб я продала свою нерухомість?
Ласа невісточка одразу почала підтакувати і в найкращих барвах описувати, яке на нас чекає щасливе майбутнє. Як би я скептично до цього не ставилася, але сина й онучку мені справді шкода. Адже вони вже стільки часу туляться у невеликій кімнаті і невідомо, скільки ще так буде тривати. Тому я почала думати, як їм допомогти.
– Гаразд, а де мені накажете жити? – зрештою запитала я.
– Ми вже думали над цим питанням і вирішили, що ви б могли провести деякий час на дачі, – знову заговорила невістка.
Я впевнена, що це була виключно її ідея. Нам з сестрою дісталася дача від банків, яку ми вирішили не продавати. Туди ми приїжджаємо тільки влітку, бо там немає всіх необхідних умов для холодної пори року. Туалет стоїть на вулиці, вода – у криниці, стіни – дерев’яні. Поки на вулиці сонце, то труднощів не виникає, але що там робити взимку? Адже навіть газ ми беремо зі спеціальних балонів.
Саме це я й сказала молодим, мовляв, одразу після першого снігу замерзну.
– Не хвилюйтеся, ми в одній кімнаті поставимо вам обігрівач, – спробувала підбадьорити невістка.
– Справді? А як я буду митися? Чи мені на старості літ вже не треба цього робити?
– Якось інші люди справляються, – дорікнула вона.
Тоді я відказала, що вони самі можуть туди переїхати, але у них було виправдання у вигляді роботи й дитячого садочка онучки. Натомість я, пенсіонерка, могла б потерпіти. Не знімати ж мені квартиру!
Не знаю, що мені робити в цій ситуації. Адже хочеться допомогти синові, але не ціною власного комфорту й здоров’я. Де гарантії, що будівництво не затягнеться на багато років? То мені до кінця життя жити на дачі? Сестра також не зможе мене прийняти, бо у неї велика сім’я і місця зовсім немає.
Як мені вчинити так, щоб і синові допомогти, і без даху над головою не залишитися?
Які рекомендації ви можете дати жінці?
