– Знаєш, Руслано, мu з татом подумалu, – обережно втрутuлася мама, – що є багато пар, які не можуть матu дітей. Ти повuнна народuтu дuтuну, іншого варіанту немає.

Життєві історії

Якщо ви думаєте, що дітей віддають на усиновлення лише малозабезпечені люди, то ви дуже помиляєтесь. Я з хорошої та багатої сім’ї, але я це зробила.

Того літа я пішла у табір, щоб допомогти дітям. Оскільки я була неповнолітня, працювала так званим стажистом.

Табір знаходився в мальовничому місці! Після вечері ми сиділи з керівниками в їдальні, веселились і теж трохи випили. Насправді останнє й зіграло у цій історії велику роль. На три роки старший, Денис гарно вигравав на гітарі та гарно співав, тоді ми разом пішли гуляти.

Повітря пахло літом, небо над нами було повне зірок, і я була така щаслива. Я опинився тієї ночі з Денисом в наметі та в його спальному мішку. Це повторювалось і в інші дні.

Коли ми повернулися додому, Денис поцілував мене в щоку перед автобусом, і сказав: “Було добре, гарного дня”, і його не стало. Я плакала два дні, а потім зрозуміла, що він мені не так вже й потрібен.

Я чудово провела решту канікул, на заздрість багатьом однокласникам, майже три неділі була у бабусі та дідуся в Моршині. По дорозі додому я почувалася погано, мене нудило. Як лікар, мій батько вирішив, що це шлунковий вірус, який підсилюється за кермом автомобіля, і що все пройде дома.

Почалася школа, все, як завжди.

Одного дня мама прийшла до мене в кімнату саме тоді, коли я переодягалася.

Вона допитливо подивилася на мене: – Руслано, а коли в тебе були останні жіночі дні? – обережно запитала вона. – Навіть не знаю, – недбало сказала я. – Ти ж знаєш, що вони у мене нерегулярні. Зараз якраз збій.

Мама зблідла, а я просто зрозуміла, що можу бути вагітною!

Наступного дня відбувся візит до татового друга.

– Я збережу дитину, кину школу, – ридала я. – Ти навіть не можеш про таке думати, – сердито сказав тато.

– На жаль, справді пізно щось робити, – сказав він скоріше мамі, аніж мені.

– Знаєш, Руслано, ми з татом подумали, – обережно втрутилася мама, – що є багато пар, які не можуть мати дітей. Ти повинна народити дитину, іншого варіанту немає. Але після того, ти негайно віддаш її на усиновлення.

Я плакала, захищалася. Батьки були непохитні, і все було ними вже сплановано. Тато все за мене вирішив. Подбав про школу, а мене відправив до своєї сестри в невеличкий районний центр.

Цілими днями я вчилася, читала і ходила на короткі прогулянки. Тітка Олена стежила за мною. Вона піклувалася про мене, готувала для мене, але я могла виходити на вулицю лише тоді, коли вона про це знала. Мама приїхала до мене ближче пологів. Вона відвела мене до пологового будинку, де у мого батька був університетський друг.

За два дні до закінчення терміну він зробив мені деякі ін’єкції, і незабаром після цього все й почалося. За чотири години народилася дитина.

– Дівчинка, 3200, 51 сантиметр. Не показуйте дитя матері – усиновлення.

Я бачила лише маленькі, ще зморщені ноги… Вони перевели мене до палати, де я була одна.

Я почувалася дуже погано. Я плакала всю ніч, благаючи лікарів та медсестер показати мені маленьку дівчинку.

– Про це треба було думати раніше, – сказав один лікар.

– Розумієш, дитинко, – сказала мені одна медсестра, жінка років шістдесятих, – ми не можемо показати тобі дитину. Це суперечить правилам. Мені так шкода тебе, але я не можу.

А потім вона прошепотіла мені: “Не хвилюйся, твоя маленька дівчинка потрапить у добрі руки. Це не просто сім’я, вони знайомі впливового депутата, вони довго не могли мати дітей. Вони чекали цього дня більше року. Через п’ять днів батько забрав мене додому.

– Ну, Слава Богу, ми пройшли цю незручну ситуацію, – сказала мама.

– Поки будеш дома, а з вересня підеш у іншу школу, – спокійним тоном сказав батько.

На той час я не розуміла що відбувається, я просто погоджувалась з батьками.

Минув час. Я закінчила медичний університет, вийшла заміж за свого колегу і у нас народився синочок.

У мене гарний шлюб і щаслива сім’я. З тих пір я просто мрію про свою дочку. Я уявляю, як вона виглядає, і маю велику надію, що вона щаслива…

Оцените статью
Добавить комментарий