“Забирай спадок, але доглянь за мамою!” Я відмовилася і не шкодую

Життєві історії

Я була наймолодшою ​​в сім’ї. Зазвичай, молодших дітей люблять найбільше, але не в моєму випадку, адже я була несподіваною дитиною. Мати навіть аб0рт хотіла зробити, тільки про вагітність дізналася запізно.

Пише poradnytsya.info

Було у мене два старших брата і дві старші сестри. Зазвичай, вся увага приділяли саме братам. Вони прекрасно вчилися в школі, постійно брали участь в олімпіадах і спортивних конкурсах, вигравали медалі. Після школи, вони вступили до університету в іншому місті, одружувалися, почали будувати успішну кар’єру. У кожного вже була квартира і дружини-красуні. Вони мене практично не знають, адже народилася я, коли вони закінчували школу.

Що стосується старших сестер, то їх мама постійно змушувала за мною доглядати, що власне відбило всі теплі почуття. Замість того, щоб йти на дискотеку, їм доводилося сидіти з набридливою ​​малявкою. Не кращі відносини. Але пишатися теж є чим, одна стала актрисою і частенько знімається в фільмах, а інша – просто вийшла заміж за успішного і багатого юнака. Зараз, у кожної теж є своя квартира, дачі, машини та щасливі діти.

А я? А що я? Мене завжди вважали справжньою невдахою. Я була незграбною дитиною, яку завжди утискали і ображали. Я не знала, що таке любов. Мене ніколи не хвалили за успіхи в школі, зате завжди дорікали за проколи.

У підсумку після школи я пішла вчитися в місцеве училище на швачку. Вийшла я звідти з дипломом кравчині-закрійниці. Звичайно, не так престижно, як у інших моїх братів і сестер, але працювати в ательє я любила. Додому повертатися не хотіла, тому відразу жила в гуртожитку від училища, а потім почала знімати квартиру.

Через деякий час, я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком і переїхала до нього. Весілля було скромним, а вже через рік на світ з’явився наш син. Життя потихеньку починало набувати яскраві фарби і я зрозуміла, що таке справжнє щастя. Але в одну мить, це все зруйнувалося.

Одного разу, мої хлопчики поверталися додому на автобусі і потрапили в аварію. Врятувати їх не вдалося. Це був найгірший день у моєму житті …

Родичі мої навіть не приїхали. Мама подзвонила, сказала пару слів і те, заради пристойності.

З тих пір пройшло вже 5 років. Я вже трохи заспокоїлася і вирішила жити далі. Нещодавно, у мене з’явився кавалер, життя почало налагоджуватися і тут я дізнаюся, що помер батько, а мати злягла з-за паралічу.

Мої брати і сестри швидко знайшли відмовки, щоб не допомагати матері. Вони мені раптом почали дзвонити, згадали. Говорили навіть, що мати мені квартиру залишить. Та не потрібна мені її квартира! Так і продовжую дзвонити, то благають, то погрожують. Я навіть трубку перестала брати.

Не хочу я бути в сім’ї, яка ніколи мене не цінувала. А тут раптом знадобилася! Нехай діти, якими вона завжди пишалася за нею і доглядають.

Оцените статью
Добавить комментарий