Совалася з усіма, а тут надумала на мене спuхнутu, захотіла гарного життя у професорському домі? Не буде цього, не потрібні мені ні тu, ні твоя дитина!

Життєві історії

Вона дуже любила осінь, особливу той час, коли квітнуть і пахнуть хризантеми… Не зривала їх. А лише гладила і вдихала їхні пахощі. Любила усі кольори, крім червоно-багряних. Вони чомусь здавалися їй надто експресивними, а може, через те, що саме ці квіти подарував їй Олег уперше.

Тоді теж була осінь, але весела осінь. Вони випадково зіштовхнулися на пішохідному переході. Від цього обох відкинуло в різні боки. А у неї ще аркуші з кресленням білими птахами вилетіли з рук.

– Ой лишенько, я ж поспішаю на захист курсової роботи!.. А тепер не складу їх докупи, що ж робити? – забідкалася Маринка.

За матеріалами – Твій портал.

– Нічого, зараз ми все виправимо! – вигукнув веселий молодий чоловік, який подав руку і радісно глянув на зніяковілу дівчину.

В його очах буле щось таке, що змусило Марину й собі посміхнутись. Отак і познайомилися: Маринка і Олежик. Потім були довгі романтичні вечори, зустрічі, кава. І кожного разу осінній букет – червоно-багряних хризантем. Обоє дихали коханням та терпким, трішки гіркуватим запахом квітів.

Коли Маринка дізналася, що при надії, втішилася і водночас злякалася: «Що скаже на це Олежик: зрадіє чи, навпаки, покине мене?» Відразу ж заспокоювала себе: звісно, не покине, хоч і не говорили про майбутнє, та кохала його всім серцем й знала, що він теж її любить. Лише з подругою найближчою поділилася своєю радістю. Алінка завжди її підтримувала, радила, іноді допомагала. Коли йшли на дискотеку, часто давала свої речі, взуття. Її сім’я була трішки заможнішою: мама теж викладачка, як і Олежиків батько – Сергій Славомирович. Часто ставила собі запитання, чому її коханий і Алінка не разом, адже з одного оточення, мають багато спільних знайомих, багатії. Але він вибрав її…

Чекала коханого на вечерю з нетерпінням

Того вечора приготувала вечерю, на крихітному столику в кімнатці гуртожитку. Чекала коханого з нетерпінням. Перекладала тарілки, викладала серветки квіточками, вже й вазу поставила для багряних хризантем. Тихенько ввімкнула музику, чекала, раділа, хвилювалася. Ще мала розказати, що їй випала цікава тема дипломної роботи, а науковим керівником призначено Сергія Славомировича – його батька. Ще доволі привабливий п’ятдесятирічний чоловік мав у волоссі ледь помітні ниточки срібла, а очі були мудрі-мудрі. Хотіла, щоб коханий порадів за них і за неї, яка ж вона в нього розумниця… Через насичений день і хвилювання незчулася, як задрімала.

Розбудив її сильний грюкіт у двері. Коли відчинила, аж відсахнулася – на порозі стояв Олег, ледь тримаючись за одвірок з пляшкою в руці.

– Ти думаєш, я повірю, що то моя дитина? Думаєш, я не знаю правди? – ледь ворушачи язиком, промовив хлопець. – Совалася з усіма, а тут надумала на мене спихнути, захотіла гарного життя у професорському домі? Не буде цього, не потрібні мені ні ти, ні твоя дитина! – мовив і хиткою ходою пішов геть, напівголосно щось бурмочучи.

З того моменту життя Маринки ніби розбилося на мільйон трісок. Тисячі думок крутилося в голові: чому він це сказав? Він же був першим і єдиним… А що буде з дитиною? Куди їй подітися? Що з навчанням? Тому, коли дізналася, що Олег та Алінка, її подруга, подалися до РАЦСу, – зрозуміла все. Згадала, як дивилася дівчина на них, коли були разом, та як завжди намагалася підтримати образу Маринки на Олега й навпаки. Тоді вона була засліплена «щирістю подруги», а зараз все стало на свої місця: Алінка хотіла бути з Олегом і “пішла на пролом” до своєї мети.

Поява малюка якраз припала на момент захисту диплому. Готувалася до нього сама, сотні джерел наукової літератури, сторінок у мережі передивилася. Коли приносила перші чернетки професору, то не могла дивитися йому в очі – нагадували Олегові. Сергій Славомирович хвалив дівчину, бачив, що розумна, і не міг збагнути, що сталося із сином, який проміняв цю милу й щиру дівчину на “вітряну” Аліну. Звісно, він поважав Алінину маму, свою колегу, але про її доньку був зовсім іншої думки.

Дитятко вирішило з’явитися на світ якраз у кульмінаційний для мами момент… На захисті диплому. Професура та викладачі розгубилися, викликали «швидку», але ж хто поїде з дівчиною, вона ж із гуртожитку, ще й сама з дитиною…

Коли прокинулася, відчула свою руку в чоловічій: теплій та надійній. Розплющивши очі, відвернулася: цього не може бути – біля неї сидів Сергій Славомирович.

– Я знаю, Маринко, що це моя онучка. Я не можу змінити сина, але я можу забрати вас із немовлям до себе. Прошу тебе, подумай добре: будь моєю дружиною – виходь за мене заміж, – сказав і потупив очі.

Маринка подумала, що то їй сниться, що то все через хвилювання, що то Олег опам’ятався та пришов до неї з донечкою. Тихі-тихі сльози котилися з її очей, боялася знову розплющити очі, щоб не видавати почуттів. Але професор сидів біля дівчини усі ці дні, допомагав із немовлям, підтримував Маринку, при цьому боявся зачепити її.

У день виписки зайшов до Маринки з величезним букетом дрібних білих троянд і золотистим пакуночком. Зашарівшись, Маринка відкрила його і посміхнулась – весільна обручка. То була посмішка тихого щастя, впевненого завтра, вдячності за такий поворот долі. Її донечка стане «сестрою» власному батькові та донечкою для дідуся-чоловіка, у якого почала закохуватися молода мама.

Автор – Оксана ВАШКЕВИЧ.

Оцените статью
Добавить комментарий