– Ніно, що ти шукаєш? Золота, коштовностей у нас ніколи не було. Грошей – теж немає. За сім років, поки мати хворіла, всі заощадження пішли на ліки, – Ліда плачучи говорила сестрі

Життєві історії

На дворі була пізня ніч і тільки в одному будинку з всього села горіло світло. У Ліди вже практично місяць була безсоння. Молодій жінці було незвично знаходитися однієї, в порожньому будинку.

– Все, Лідушка. Сороковини справили, тепер і душа твоєї матері знайде спокій… – вимовила баба Марфа.

– Дякую вам! Що б я робила без вас і діда Філіппа? Ви хоч заходьте частіше, не забувайте мене. Сумно мені без матері, не знаю як далі жити, – заплакала Ліда.

– Ти припиняй ревіти! Все що могла – ти зробила для матері. Як ніяк сім років доглядала за нею. Тепер влаштовуй своє особисте життя. Заміж тобі давно пора!

– Не до заміжжя мені зараз…

Баба Марфа і дід Пилип, жили по сусідству з Лідою. Вони були не тільки добрими сусідами, а й хорошими друзями. Завжди допомагали один одному в будь-якій ситуації. Ось і зараз, Марфа не поспішала додому, намагалася заспокоїти трохи Ліду.

– А що Нінка? Нічого не дає про себе знати? – запитала стара.

– Ні. Я відправила їй телеграму, як тільки матері не стало. Але як бачите – не приїхала…

Ніна – рідна сестра Ліди. Вона ще в юному віці поїхала з рідного дому, і з того часу тільки один раз надіслала матері лист. Мовляв, у неї все добре. Зінаїда кілька разів писала старшій дочці, кликала в гості, але відповіді так і не отримала.

– Може це й на краще! Адже Нінка завжди була вітряною. А так – тобі хоч спокійніше буде, без таких родичів! – мудро зауважила баба Марфа. – Щось засиділися ми сьогодні. Піду я. А ти лягай спати!

Ліда провела сусідку до воріт і пішла відпочивати. Рано вранці, дівчину розбудив наполегливий стукіт у двері і вікно. Хтось тарабанив так, що штукатурка сипалася зі стелі…

Спросоння, вона не одразу впізнала свою сестру, Ніну, яка була в компанії чоловіка років п’ятдесяти.

– Так що це таке! У рідний дім неможливо потрапити! – обурилася жінка.

– Ой! Ніночко! Пробач, я не впізнала тебе. Адже ти раніше темненькою була, а зараз руда…

– По-перше – НЕ руда, а яскрава! А по-друге – відійди з дороги! Ми пройшли довгий шлях і хочемо відпочити, – жінка нахабно відштовхнула Ліду і увірвалася в будинок.

Хоч Ліда і розгубилася несподіваній появі сестри, але все одно дуже зраділа. Адже як-не-як, рідна душа. Дівчина кинулася ставити самовар і накривати на стіл.

– Ніно, а цей мовчазний чоловік з тобою, твій чоловік? – тихенько поцікавилася Ліда.

– Хто?! – розсміялася Ніна. – Ти хоч…, але як була тихенькою, так і залишилася! Це мій «брокер». Він оцінить Мамчин спадок, і допоможе нам з продажем будинку.

– Який продаж? – здивувалася Ліда. – Я не збираюся продавати рідну домівку. Взагалі-то, я тут живу, якщо ти не помітила.

– Нічого, отримаєш свою частку і купиш собі інше житло! – заявила Ніна.

– Може тобі не відомо, але мама заповіла будинок мені. Пробач Ніно, але ти до спадщини не маєш жодного стосунку…

– Нічого, заповіт я спростую через суд. Думали залишити мене ні з чим? Як би не так! Зі мною такий номер не пройде! – розлютилася жінка.

Ліда сиділа в повному заціпенінні і спостерігала, як сестра проводить обшук в старій скрині матері. Не знайшовши нічого цікавого, Ніна кинулася до серванта і стала там все перевертати.

– Ніно, що ти шукаєш? Золота, коштовностей у нас ніколи не було. Грошей – теж немає. За сім років, поки мати хворіла, всі заощадження пішли на ліки, – байдужим тоном вимовила Ліда.

У неї було дуже важко на душі. Хотілося плакати від несправедливості і виставити сестру за двері. Але дівчина була слабохарактерна, тому не могла вчинити так зі сестрою.

Ніна в розпачі почала знімати ікони зі стін. Розглядаючи і оцінюючи кожну. Їй хотілося хоч щось забрати цінне з цього будинку.

– Що ти робиш? Бійся Бога! – заплакала Ліда.

У цей момент в будинок увійшла баба Марфа.

– Лідушка, у тебе гості? – стривожено запитала стара. – Це ти? Тобі то чого тут потрібно? Навіщо приїхала? – звернулася до Ніни.

– Приїхала за спадщиною. Ось, будинок зібралася мій продавати! – промовила Ліда.

– Ти чого удумала? Десять з гаком років не показувалася, а зараз спадщини захотіла? Де ти була, коли мати твоя хворіла? Чим допомогла їй?! – кричала бабуся на Ніну.

– Пішла геть звідси, старуха! Тобі яке діло до нас?! Іди по хорошому! – гаркнула Ніна в гніві.

Стара не стала сперечатися і мовчки вийшла з дому.

– Ось так то краще! Виховувати вона мене надумала! – кинула їй у слід жінка.

Ніна оглянула уважно ікони, потім показала їх своєму приятелеві. Той ствердно закивав, після чого жінка стала складати їх в сумку.

Несподівано, двері відчинилися в будинок зайшов розлючений дід Пилип з вилами.

– Швидко пішла геть звідси, хитра руда! – закричав він і пригрозив незваним гостям вилами. – Я людина контужений, тому за свої дії не відповідаю!

Хвилиною пізніше у двір забігли сусіди, яких всполошила баба Марфа. Люди стали голосно галасувати і проганяти Нінку з двору. Першим з будинку вибіг переляканий «брокер». За ним вискочила Нінка.

– Ну я ще покажу вам! – загрожувала всім нахабна жінка.

– Іди, іди… І дорогу забудь сюди! Немає у тебе більше рідного дому! Не думай, що Ліда беззахисна залишилася. Ми її нікому в образу не дамо! – кричала їй услід Марфа.

– Дякую вам! – розплакалася Ліда.

– Не треба нам дякувати! – вимовив дід Пилип. – На те ми і сусіди, щоб допомагати один одному! Раптом ще раз поткнеться до тебе сестриця, відразу біжи до нас!

З того часу, Ніна більше не з’являлася в селі. Мабуть зрозуміла, що у сестри серйозна захист є і їй нічого не вдасться забрати у неї.

Оцените статью
Добавить комментарий