— Дочка на мене ображається! — Вuявляється, я — погана матu, ростuла її не так! Все робила неправильно: і годувала погано, і одягала в мотлох, і по паркам-театр не водила, і до моря не возила! І навіть велосипеда у неї, бідолахи, в дитинстві не було …

Життєві історії

– Дочка на мене ображається! – розповідає шістдесятлітня Поліна Василівна. – Виявляється, я – погана мати, ростила її не так! Все робила неправильно: і годувала погано, і одягала в мотлох, і по паркам-театр не водила, і до моря не возила! І навіть велосипеда у неї, бідолахи, в дитинстві не було … Ну, може і не було, так – жили ми скромно. Я ростила її одна. Мені ніхто не допомагав – чоловік втік, аліменти платив нерегулярно. Крутилася сама, як могла…

…Поліна Василівна і зараз живе скромно і замкнуто, в двокімнатній квартирі, яка давним-давно дісталася їй у спадок від батьків. Дивиться серіали і популярні ток-шоу по телевізору, в’яже гачком ажурні скатертини, які потім стопками складає в шафу, ловить знижки і акції в найближчих продуктових супермаркетах: за молоком і цукром йде в один магазин, а за капустою і буряками – в інший…

Втім, за дешевими продуктами Поліна Василівна полює швидше зі спортивного інтересу, а не по фінансовій необхідності. На відміну від багатьох, вона не бідує: за хороші гроші здає квартиру, яку купила на початку століття спеціально «собі на старість».

– Тоді ціни на житло були не такі шалені, як зараз, – розповідає Поліна Василівна. – Був якийсь період, коли реально можна було купити і я встигла якимось чудом… Це щастя, що я змогла забезпечити свою старість і ні від кого не залежати тепер. На пенсію не проживеш, працювати вже сил немає і на дочку сподіватися не доводиться! У неї геть тільки одні претензії і образи, спілкуватися зі мною не хоче…

Дочка Поліни Василівни, Євгенія, з дев’ятнадцяти років живе одна, з’їхала від матері ще на другому курсі інституту. Зараз Жені вже за тридцять, у неї сім’я, чоловік і шестирічний син.

Євгенія з чоловіком працюють і платять кредит за квартиру, дитина ходить в садок. На випадки форс-мажору з дитиною їх за невеликі гроші виручає непрацююча сусідка.

Бабусю, син Євгенії майже не знає: свекруха живе далеко, а підтримувати відносини з Поліною Василівною дочка не вважає за потрібне.

– Ось я вже й доросла давно, сама мма, а до тепер прикро! – пояснює Євгенія близькій подрузі. – Не можу пробачити матері бідне дитинство. Старого одягу з чужого плеча, стоптане взуття, насмішок в класі!

– Слухай, але так теж не можна! – умовляє Євгену подруга. – Твоя мама ростила тебе одну. Хіба можна ображатися на батьків за їх бідність? Мамі напевно було непросто…

– Ой, та ладно, чого там непросто! – злиться Євгенія. – У неї була нормальна робота на держпідприємстві, своє житло. Зарплату матері не затримували ніколи, платили вчасно і непогано платили. Її приятельки з роботи не скаржилися, а ми жили, затягнувши пояси. Особливо я. Себе мати не ображала, одяг собі купувала регулярно, взуття нове…

– А тобі не купувала чи що?

– У тому-то й справа, що ні. Я ходила в тому, що добрі люди віддавали «нещасній матері-одиначці, яка героїчно одна виховує дитину». У сусідки були два хлопчика постарше, вона часто приносила нам речі – після двох пацанів. Ці речі на смітник треба було викидати, а вона – нам. Та до того ж ще й хлопчачі. А мати брала і відправляла мене в ЦЬОМУ в школу. Я була посміховищем усього району, але мати не звертала на це ніякої уваги…

Євгенія важко зітхає.

– І справа не тільки в одязі… Ця її економія і зараз мені виходить боком. Шлунок досі лікую, наприклад. Товста, сутула, з проблемною шкірою… Мати ні зуби мені навіть не спробувала полікувати, ні сколіоз. Лікар рекомендував басейн, але на це у нас не було грошей. На екскурсію мене з класом не пустила, у нас все поїхали, УВЕСЬ клас, крім мене… Навіть на випускний я не пішла – мені банально не було чого вдягнути, крім єдиного шкільної сукні!

– Але якщо у матері реально не було грошей? – зітхає подруга.

– Оксано, все у неї було. Варто було мені тільки з’їхати від неї в гуртожиток до дівчат на другому курсі – вона тут же квартиру купила. Природно, не мені – так питання у нас ніколи навіть не стояло, вона мені і чобіт зимових-то не купила жодного разу за все дитинство… Тепер у неї дві квартири, а ми з чоловіком, бачиш, кредит сплачуємо.

– Жень, але вона на свої гроші купила…

– На свої? А я вважаю, що на мої! Заощадила на мені. На фруктах, овочах, новому одязі, екскурсіях, зубах, велосипеді, ковзанах і гітарі… На моєму здоров’ї, освіті, поїздках і відпочинку. Нічого цього у мене не було в дитинстві. Зате у матері є квартира, ось так…

Оцените статью
Добавить комментарий