Багата блондuнка змусuла мене повірuтu в добро: покu є такі людu, світ не безнадійнuй

Життєві історії

Було це восени. Дощило, вітер. Іду з роботи додому. Настрій – гірше нікуди. Не так давно пережила розставання. Залишилася зовсім одна. На роботі проблеми, грошей не вистачає. Кондукторка нахамила. Гривня їй моя не сподобалася! Не я ж її робила. Яка мені дісталася, таку і віддала!

І ось, йду до дому, а назустріч мені йде довга худа блондинка. Без шапки. Такі дамочки шапок не вдягають. Волосся розвівалося на вітрі, а до яскравого жовтого пальто вона притискає … кошеня.

Малесеньке, брудне кошеня забруднило їй все пальто, вчепилося кігтями. А дівчина йде, і аж світиться від щастя. Гладить його, розмовляє з ним.

Порівнялася зі мною. Помітила мій пильний погляд.

-Уявляєте, цю крихітку хтось зі сміттям викинув! А у мене було таке ж кошеня в дитинстві, я не втрималася, забрала! Бідолаха! Нікому тебе не віддам.

І далі вона вже йшла, і розмовляла з кошеням. Я на мить забула про всі проблеми. Зазвичай такі дамочки в такому дорогому одязі вибирають породистих котів, або маленьких злющих кишенькових собачок. А тут – така фіфа, і пре додому кота зі смітника. Він їй все пальто розмазав, у неї все руки в грязі, а вона просто світиться від щастя. Як маленька, чесне слово!

Поки є такі люди, світ не безнадійний, і все можливо. І на душі стало якось тепло і радісно. Ех, може, і я не безнадійна. І все налагодиться.

Оцените статью
Добавить комментарий