— Христино, забери мене звідси. Я так більше не можу. Жити не дає. Пенсію забрала. Дитина незрозуміло де у неї. Я хочу спокою! Все життя на вас працювала, забери мене!

Життєві історії

– Привіт. Що трапилося?

– Христино, забери мене звідси. Я так більше не можу.

– Що вона знову накоїла? – Христина видихнула в трубку.

– Жити не дає. Пенсію забрала. Дитина незрозуміло де у неї. Я хочу спокою! Все життя на вас працювала, забери мене!

– Я щось придумаю, – крізь зуби процідила дівчина і включила комп’ютер.

Ввела в рядок пошуку фразу «будинок для літніх людей, відгуки», Христина почала вивчати інформацію.

– Кріс, ти зайнята? – пролунав крик на всю квартиру.

– Дім, я інформацію шукаю, бабуся дзвонила. Здати її вже куди-небудь, дістали вони, на пару з Тонею.

– Ну підійди до мене! Покажи, де у нас приправи живуть?

– Там, у шафці над столом, зліва, – крикнула дівчина, заздалегідь уявляючи масштаб кухонної катастрофи після готування чоловіка.

– А сковорода де? Біла, глибока?

– Діма, вона там же, де і рік тому! В духовці! Все, що не відволікай!

– Снідати приходь, хвилин через 20.

– Прийду, прийду!

Повний пансіон, сучасне медичне обладнання, свіже повітря, навіть ставок поряд і все в 30 кілометрах від міста. Відгуки хороші та й ціна – не дуже кусюча. Треба дзвонити!

– Дівчино, доброго дня! Не підкажете, які документи потрібні, щоб пенсіонера до Вас оформити. Ага… Записую. Дякую. А коли можна на цю екскурсію приїхати? Ага.. Зрозуміла. Все дякую. До побачення.

Христина, посміхаючись, встала з-за комп’ютера і пішла на кухню, до чоловіка. Схопивши зі столу яблуко, дівчина сіла на підвіконня і похвалилася:

– Будинок пристарілих знайшла. Треба буде з’їздити, подивитися. Ти сьогодні о котрій закінчиш?

– Годині о третій-чотири. Але сьогодні не поїдемо – всюди пробки. Давай завтра вранці? Навіщо взагалі твою бабусю в будинок престарілих? Давай її до нас заберемо?

Почувши пропозицію Діми, Христина:

– Ні. І не починай. Вона тільки мене виростила! Не бабуся!

– Може, розкажеш вже? – Дмитро перевернув омлет, прибрав лопатку і підійшов до дружини.

– Може і розповім.

Мама Христини, після першого невдалого шлюбу, знову вийшла заміж. За іспанця. І поїхала до сонячної Іспанії на постійне місце проживання. Дочка залишилася – біологічний тато «згадав про свої обов’язки» – наполіг на тому, що дочка буде жити в своїй країні.

Сам же чоловік відвіз Христину до своєї матері, винуватиці його розлучення і з головою занурився в виховання молодшої дочки від другого шлюбу.

– Тоні 11 було, коли у папашки син народився. І вона йому не потрібна стала. Одна дорога у сестрички – до бабусі. Точніше – до нас з бабусею. Так я перетворилася на Попелюшку. Сестра, не дивлячись на те, що була молодша за мене на 2 роки, відразу чухнула – бабуля її любить.

А ось мене, м’яко кажучи, ледве терпить. Я в мінус 30 в осінньому пальто ходила, зате у сестрички шуба була, норкова. Це я так, щоб ти приблизно усвідомив масштаб. Гаразд хоч матір квартиру мені залишила, хоч на щось у неї совісті вистачило. Я в 17 до себе додому втекла. І забула про цю сімейку, як про страшний сон.

Зараз сестра Христини виросла. Навіть заміжня побувати встигла, недовго, правда. За сімейною традицією, дитина була на бабусі. Сама дівчина живе так, як хоче. І бабуся живе так, як хоче її молодша внучка, адже «улюблена внучка» не гребує користуватися стусанами, щедро обдаровуючи ними бабусю.

– Згадала бабуся про мене. Про мій обов’язок – вона ж мене виростила. Так на смітнику у дітей більше турботи! Не буде вона жити у нас. У будинок престарілих – сама дорога. Або далі, від милостей сестриці відбиватися. Вибір у неї невеликий. Нехай подякує, що я взагалі хоч якусь участь прийняти вирішила.

– Мда. І все одно – я не розумію, як можна рідну людину в будинок престарілих здати, – знизав плечима Діма.

– Хіба спорідненість – тільки кровні узи? Ні, Дім. За що бабуся боролася, на те і напоролася. Тоня спить і бачить, як її з квартири вижити. Хто знає, до чого вона може дійти в своєму бажанні? Може, я бабусі будинком престарілих життя спасу?

– А пробачити не пробувала? Поговорити з нею. Не чужі адже.

– Пробувала, Дім. Я – погана. А сестра – розумничка. Ось побачиш, зараз, поки у бабусі настрій є, не влаштуємо її нікуди, вона відтане і знову запалився до внучки любов’ю. 68 років, а розуму – кіт наплакав. Та бог з ними. Що там зі сніданком?

– Чи готовий. Руки помий спочатку!

Христина пішла в ванну, мити руки, як і сказав чоловік. Думки про бабусю вже покинули її голову. Подумаєш! Всього-на-всього, жінка, яка стільки років про неї дбала. Так хто вона така, щоб про неї думати? Кошмар – шубу не тієї дівчинці в підлітком віці купили! Ай яй яй! Чим не привід для ненависті?

Фото – ілюстративне.

Оцените статью
Добавить комментарий